Рік тому Верховна Рада підтримала закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до закону, ринок землі має запрацювати вже з 1 липня 2021 року. Землю с/г призначення зможуть купувати фізособи — громадяни України з обмеженням не більше 100 га в одні руки. Пріоритетне право викупу буде належати орендарям.

Давайте уявимо, як на зняття мораторію та запуск ринку відреагувала б сама земля. Далі – пряма мова.

"Так, зараз. Мені трохи ніяково. Але хочу вам відповідально заявити – я, земля сільськогосподарського призначення, бажаю бути об‘єктом вільного ринкового обігу.

Простіше кажучи, набридло бути без діла. Господарка в мене вже старенька, останній раз поралася років з п'ять тому.

Що то було?..Кукурудзу саджала, так. Потім, пам’ятаю, приїздили її сини картоплю копати. Гамірно, весело – відчувала, як господарка радіє. Тепер вона лише зрідка дає раду малині, що потроху розростається, та один раз на рік замовляє трактора й мене перепахують. Сини вже давно не приїздять, і я їм не треба.

...Хочу ростить пшеницю – це моя мрія. І щоб її потім збирали такі новенькі комбайни. Чула, такі є. Гарні та швидкі.

Якось до госпдарки приходили злі люди. Гупали важкими чоботами, прим’яли волошки, що їх намагалася ростити серед будяків. Не сподобалися мені. Поїхали, грюкнувши дверима авта. Вона потім декілька днів не виходила навіть до малини. На щастя, більше не з’являлися.

...А ще хочу соняшники ростити. Для них сили потрібно багато, але вже хочу родить.

Я собі ціну знаю. Знаю, що родюча, біля річки, без круч та схилів. Хазяйка могла б непогані кошти мати. Зовсім з нею розставатися не хочу, хай мене в оренду візьмуть. А вона буде приходити, поратися із малиною. Якщо орендар гарний буде, про мене піклуватися стане, не проти потім і з ним залишитись.

Слідкую за новинами, ось цей мораторій, кабалу цю, наче вже зняли. Тепер треба, щоб закон у дію ввійшов.

Нарешті внесуть мене у їхній спеціальний реєстр, бумага зараз ненадійна. Ось ті злодії хотіли документи на мене у хазяйки забрати. Чула, як вона жалілася сусідці.

Взагалі, ці традиційні цінності мені не до вподоби – земля з роду в рід, продавати не можна, бо спадок від діда-прадіда. Раніше, воно, можливо, так і було, але зараз я залишилась на узбіччі прогресу. Сини моєї господарки вже забули, як лопату тримати, та як картопля квітне, а онуки ніколи й не знали.

І що, мені тепер будяками заростать? Ось по світах кожен клаптик землі порахований і кожен працює, а сільськогосподарська техніка удосконалюється і збирає виставки.

Зв’язок із людьми у мене завжди буде – хто хоче робить на землі, той буде робить. А хто розвиває країну інакше – хай дадуть іншим поратися зі мною. Дізналася, що коли я та інші безпорадні зараз землі запрацюють як треба, то країна буде багатіти майже на 2% в рік.

Іноземців не боюся, до речі. Ось за річкою швейцарці поле обробляють, гарні врожаї збирають, оренду платять. Я на протилежному боці, не з руки їм мене орендувати. Тому не треба хазяїв лякати, що іноземці усю землю скуплять. Вони як вести бізнес знають і собі у збиток працювати не будуть.

Головне, щоб людина горіла справою, землю любила, чесною була – а іноземець чи ні, то неважливо.

...Як зернятко посіють, то одразу так заопікуєшся, усі сили туди. А як проросте, така радість! Росте, наливається моєю силою та сонцем. Як гарно було б!.."

Вперше опубліковано на VoxUkraine