Нет свободному рынку: как власти пытают сферу энергетики

Законодавчі ініціативи від провладних народних депутатів про зміни у сфері енергетики фактично можуть повернути Україну до практики ручного регулювання ринку електроенергії. Мотив таких намірів є очевидним – прагнення знизити та контролювати ціни на ринку. Проте, наслідки можуть бути не надто приємними, а може й непрогнозованими.

Новий законопроект, підтриманий профільним комітетом Верховної Ради, пропонує закріпити безстрокове встановлення обмежень цін одразу у кількох сегментах ринку електроенергії. Первино, після запуску ринку 1 липня, передбачалось, що такі обмеження діятимуть протягом дев’яти місяців.

Ця ініціатива одразу ж ввела в легкий шок захід: європейське Енергетичне співтовариство, учасником якого є Україна. Не очікували таких змін перш за все, тому, що запровадження європейської моделі енергетичних ринків – давнє зобов’язання України, визначене приєднанням до договору про заснування Енергетичного співтовариства у 2011 році та підтверджене Угодою про Асоціацію між Україною та ЄС. Фактично, Україна мала перейти до вільного ринку електроенергії ще до початку 2015 року, що натомість сталося лише 1 липня 2019 року.

А спроба ввести безстрокове регулювання цін на усіх сегментах ринку електроенергії – це відхід від ринкових принципів. Цінові обмеження, які пропонуються, суперечать ідеї вільного ціноутворення, визначеній у чинному законі, правилах роботи окремих сегментів ринку та існуючих європейським практикам.

Відкритим залишається питання – який підхід буде обрано для визначення граничних рівнів цін на ринках у випадку, якщо все ж Верховна рада підтримає таку ініціативу? Буде це суб’єктивна думка окремих посадових осіб з НКРЕКП, чи знову формульний підхід, яким був так званий "Роттердам +"?

Другий неприємний сюрприз для європейців – манера у якій у нас тепер змінюється енергетичне законодавство. Перш за все – рішення приймаються похапцем, без обговорень всередині країни, а інколи навіть із порушення регламенту Верховної ради. Саме так було із прийняттям правки, яка фактично дозволили комерційний імпорт електроенергії із Росії та Білорусі. Ця правка була внесена у непрофільний законопроект про ядерне регулювання вже після його розгляду окремими комітетами.

Крім того, зважаючи на наміри України інтегруватися в систему європейських енергетичних ринків, зміні енергетичного законодавства повинні передувати консультації із Європейською стороною. Така норма була внесена в українське законодавство на початку літа цього року.

Відсутність попередніх консультацій, призводить до відвертих помилок з подальшими спробами їх виправлення. Так, згаданий вище законопроект пропонує заборонити комерційний імпорт електроенергії із Росії, довозлений раніше – у вересні. І все це сталося після хвилі супротиву та обурення у суспільстві, озвучення потенційних негативних наслідків такого кроку. Подібна ситуація була із спробою перевести Державну інспекцію з ядерного регулювання і підзвітність до Міністерства енергетики та захисту довкілля України, що суперечить низці міжнародних зобов’язань та існуючим практикам ядерної безпеки. Зрозуміло, що потому відбувся відкат рішення.

Зневіра інституцій європейського союзу у здатності України привести ринки у відповідність до європейських правил і практик може стати перешкодою у подальшій інтеграції. Але це лише частина проблеми. Ще більшою проблемою може бути те, що ручне регулювання, фактично обмежить здатність українських компаній модернізувати енергетичну інфраструктуру та підготувати її до фактичної інтеграції в енергетичні ринки Європи. До прикладу, Енергоатом на 90% не присутній на новому ринку, виконуючи соціальні зобов’язання та постачаючи дешеву електроенергію для населення. І це при тому, що давно вже потрібно відійти від практики диференціації цін на електроенергію залежно від категорії споживачів, інакше кажучи – відмовитись від крос-субсидування.

Нарощення імпорту електроенергії може призвести до зупинки та консервації потужностей, а відповідно ще суттєвішого звуження можливостей оновити енергетичні активи.

Сподіватися на західного інвестора – марно. Жодна західна компанія не інвестуватиме в енергосектор, який непрогнозований, де тарифи встановлюються в ручному режимі, а практика прозорості, прогнозованості та послідовної державної енергетичної політики – банально відсутня.

В кінцевому рахунку, відсутність поступу в оновленні електро­енергетичного сектору країни може стати проблемою у 2022 році, коли наша енергосистема повинна від’єднатися від Росії та Білорусі й продемонструвати здатність працювати в автономному режимі. Якщо ми будемо не здатні працювати автономно, то не відбудеться й приєднання України до системи європейських електроенергетичних ринків. А отже й зберігатимуться ризики та загрози подальшої  залежності від Росії.

Тож чи й справді нам потрібне тотальне ручне регулювання ринку електроенергії, введене похапцем без огляду на можливі наслідки?