50 оттенков украинской оборонки: что я увидела на полсотни предприятий Укроборонпрома

Неможливо пізнати українську оборонку з кабінету в Києві. На старті конструкторської реформи Укроборонпрому я планувала відвідати усі 116 підприємств Концерну, які знаходяться на підконтрольній Україні території, аби особисто дослідити їх можливості, унікальні та спільні характеристики. Шукала ту конкурентну перевагу, яка здатна не лише поновити кооперативні зв’язки, але й обіцяє зростання – удосконалення продукту й послуги, аргументи для інвестиційного потенціалу, кар’єрні можливості для молоді та гарне забезпечення талановитих співробітників.

На жаль, пандемія коронавірусу внесла свої корективи, і я змогла відвідати трохи більше 50-ти державних оборонних підприємств.

Що ж я там побачила?

Різні відтінки державної оборонки, одні з яких надихають, а інші – крають серце.

Наші підприємства дуже різні не тільки за видом діяльності, але і за рівнем занепаду. Мати такі активи в одному Концерні, який повинен працювати на прибуток і забезпечувати сили безпеки та оборони України якісним озброєнням та військовою технікою — складніше, ніж управляти диверсифікованим General Electric або Boeing.

Наприклад, чи знали ви, що 25% світового газотурбінного флоту оснащено українськими газотурбінними двигунами від "Зоря-"Машпроект"? Це підприємство виготовило понад 2300 морських газотурбінних двигунів, які встановлені на понад 500 бойових кораблях у 20 країнах світу? "Зоря" і досі має архаїчну юридичну форму – "державне підприємство", що значно обмежує усю діяльність – від маркетингу до спільних розробок. 

Або, наприклад, що двигун Д-27 від "Івченко-Прогрес" для літаків короткого злету випередив час і до сьогодні є унікальною розробкою, яку ніхто не зміг повторити? У цього двигуна найнижча емісія шкідливих викидів серед військово-транспортних літаків та не шкодить навколишньому середовищу. 

Або звернімося до нашого авіапрому. Мабуть усі україніці знають, що найпотужніший транспортний літак світу Ан-225 "Мрія" було виготовлено саме у Києві. А, наприклад, Ан-70 – самодостатній літак, який не потребує ніякого наземного завантажувально-розвантажувального обладнання.

Або інший літак – Ан-74 – здатен працювати у найжорсткіших умовах холоду полюсів та низьких температур.

Маємо й інший завод – харківський ФЕД, чия продукція застосовується практично на всіх типах літаків та вертольотів оборонного та цивільного призначення і експлуатується у більш, ніж 60 країнах світу. 

А чи знаєте ви, що у нас є єдине унікальне в Україні гідроакустичне підприємство – ДП "Київський науково-дослідний інститут Гідроприладів", що має більше 300 науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. Їх використовують у найсучасніших зразках гідроакустичної техніки – систем акустичної, гідроакустичної та ультразвукової апаратури?

Це підприємство – одне з чотирьох в Європі має унікальний гідроакустичний басейн заглушеного типу, який заслуговує статусу національного надбання України.

Ви бували колись у Миколаєві? Там – наш суднобудівний Миколаївський завод. Його будували ще до появи міста і Миколаїв зростав навколо нього. Перша відкрита верф цього підприємства все ще існує та нагадує про свою потужність гігантськими розмірами.

Уявіть, саме наш Ізюмський приладобудівний завод виготовив Кремлівські зірки. У роки перших п’ятирічок завод освоїв кольорове оптичне скло для металургії, у 1926 році виконав замовлення на розробку рубінового скла та технології його виробництва для Кремля. Наразі цей завод повністю завантажено, тут у три зміни виробляють багато оптичної продукції зі 175 марок кольорового та безкольорового оптичного скла своєї власної розробки, в тому числі, прилади нічного бачення.

Але є й менш позитивні факти. Наприклад, росіяни вивезли всі наші архіви документації військового і промислового характеру ще до війни. Про це мені повідомили у наших державних архівах, які за законом зобов’язані забезпечувати збереження копій технічної стратегічної документації оборонного характеру з розробок у вигляді документів та мікрофільмування. Я переконана, що це була тиха диверсія проти майбутнього України, але ніхто не хоче підтверджувати це офіційно.

При цьому славнозвісні наукові розробки і навіть конструкторська документація, які лишилися і зберігаються в Україні, часто виглядають як стос пожовклих паперів радянського періоду. Їх важко читати, не кажучи вже про переведення у цифровий формат.

Чи потрібно все це оберігати та оцифровувати? Я впевнена, що так. Як мінімум документацію на ту українську продукцію, яка експлуатується чи продається не лише в Україні, а й в інших країнах світу.

Такі документи треба мати у сучасному цифровому форматі – це вже не маркетинг, це вимога сучасного ринку. Бо це дорогоцінний час наших конкурентних переваг по глибинній модернізацій та якісному сервісу.

Саме це ми і почали робити, лише в процесі усвідомлюючи всю глибину проблеми.

Наприклад, документацію апарату ШВЛ "Буревісника" ми почали відновлювати власними силами, витратили майже два місяці на пошуки та оцифровування, і зрозуміли, що знадобиться ще приблизно чотири місяці, аби співставити все та перевести в систему автоматизованого проектування. Така ситуація звела наші зусилля зі швидкого відновлення виробництва ШВЛ на Буревіснику нанівець.

В той же час наші зусилля на іншому заводі зацікавили європейських науковців для спільної роботи в напрямку трансферу медичних технологій.

З цих відтінків складається загальна картина державної оборонки – у більшості своїй технологічно застарілої, ресурсно розграбованої, хронічно недофінансованої та нездатної залучити інвестиції в силу законодавчих, ментальних, аналогових та інших бар’єрів.

Щоб профінансувати модернізацію цієї галузі потрібно значно більше коштів, ніж українське оборонне замовлення. Але це не означає, що нам час сходити з дистанції! Навпаки – час прибирати бар’єри.

А це означає:

1. Виводити нову високомаржинальну продукцію разом з динамічним приватним сектором

2. Змінювати продуктову бізнес-модель на сервісну.

3. Модернізувати існуючу техніку, систему зв’язку.

4. Надавати сервіс обслуговування разом з лізингом техніки на основі великих даних.

5. Отримувати постійний дохід невеликими траншами, не допускати отримання великих коштів одним траншем, що провокує багатьох керівників на корупційні дії.

6. Постійне внутрішнє фінансування розвитку талантів та нових технологічних інструментів для інноваторів на кожному підприємстві – інвестиції в професійний та інтелектуальний розвиток, а не тільки соціальний.

Саме на цих засадах будується стратегія інновацій Укроборонпрому, завдання якої є відкриття потенційних можливостей, які допоможуть нашій оборонній промисловості змінюватися та зростати.

Ця формула зростання є спільною для всіх підприємств Концерну, які я відвідала.

Вона полягає у кооперації між компаніями-конкурентами та у державно-приватному партнерстві на всіх стадіях життєвого циклу продукту – від ідейного прототипу до списання.

Але для цього треба багато що змінити – і в мізках виробників озброєння, і в головах чиновників, які не поспішають руйнувати законодавчі бар’єри розвитку вітчизняного оборонпрому.

Детальніше про це – у другій частині моїх "дорожніх нотаток".