Как не списать себя со счетов. Книга Владимира Кличко

"Проблем немає, є лише виклики. Потрібно бути готовими їх розпізнати, оцінити й подолати. Якщо не вдалося, не варто однозначно трактувати це як поразку. Можливо, слід змінити мету. Або ж піти дещо іншим шляхом, ніж планувалося", - одна з найяскравіших цитат з книги "Управління викликами. Як застосувати спортивну стратегію в житті та бізнесі" олімпійського чемпіона і чемпіона світу з боксу в суперважкій вазі за версіями WBO, IBF, IBO, WBA, бізнесмена Володимира Кличка.

У цій книзі він пропонує свою стратегію управління викликами, яку напрацював протягом спортивної кар’єри (а це понад 25 років) та успішно застосовує в житті та бізнесі. 

LIGA.net публікує уривок з книги "Управління викликами. Як застосувати спортивну стратегію в житті та бізнесі", яку переклав на українську та видав Наш Формат. 

... 

Багато чому я завдячую боксу, але у спорт, власне, я потрапив випадково. От Віталій сам вирішив спершу займатися кікбоксингом, а потім — класичним боксом. І було зрозуміло, що я, п’ятирічне хлоп’я, піду його шляхом.

Скільки себе пам’ятаю, я завжди орієнтувався на брата. Батьки рано переклали на нього відповідальність за мене. Я ходив з ним скрізь. Він був моїм наглядачем, орієнтиром і прикладом. І моїм найкращим другом.

Якщо він цікавився спортом, то і я ним цікавився. Він щойно вийшов на ринг, а я вже мріяв про свій перший поєдинок.

Для мене не мало жодного значення, що нас розділяла п’ятирічна різниця у віці. Навпаки: я вчився на його досягненнях. Я спостерігав за ним і ловив кожне його слово. "Якщо він цього навчився, то і я можу", — казав я собі. Для мене не існувало обмежень. 

Навіть тоді, коли я зрозумів, що Віталій був бійцем від бога і його здібності були вродженим даром. У мене була схожа схильність, яку багато хто з мого оточення називав талантом, але я мусив тяжко працювати над її реалізацією. У цьому мені допомагала здорова амбітність. Пізніше ми придумали собі короткі мотиваційні лозунги. "Народжений битися" — такий слоган я придумав для Віталія. "Народжений перемагати", — часто казав мені Віталій.

Я хотів бути одним з найкращих, потрапити в лігу, де Віталій уже мав сильні позиції. Та ще більше хотів стати таким, як брат, і знав, що якщо мені це вдасться, то подолаю все. 

Поки я був фізично меншим за брата, мені це не світило. Проте ми надихали один одного, мотивували й підтримували. Це тривало і тоді, коли ми виступали в одній ваговій категорії. Ми завжди тренувались один з одним, але ніколи не один проти одного і ніколи не бачили один в одному суперників. Ми не могли уявити офіційного поєдинку між собою і за жодну ціну не взяли б у ньому участі. Хоча б тому, що пообіцяли мамі з поваги до власної родини.

Тим, що успіх ніколи не затьмарював нас, ми завдячуємо передусім батькам. Тато дав нам приклад дисциплінованості, стриманості, загартованості й поваги. Мама, за професією вчителька, прагнула, щоб ми розуміли, що освіта — це важливий інструмент у житті. Так, для нас обох було очевидним, що, попри спорт, ми маємо закінчити університет і навіть написати дисертації. Іншого шляху наші батьки не зрозуміли б. Вони були переконані, що аби заробити на життя, потрібна освіта. У Радянському Союзі не було такої спеціальності, як професійний спортсмен. Крім того, освіта вважалася вищим благом. І це переконання ми не піддавали сумніву.

Коли у свої 20 років я вже був професійним спортсменом, то паралельно продовжував працювати над дисертацією. "Педагогічний контроль у спорті для дітей та юнацтва віком від 14 до 19 років" — так звучала моя тема, яка мене неймовірно цікавила, бо стосувалася власного досвіду.

Кар’єра деяких моїх друзів з інтернату завершилася не розпочавшись, бо вони не витримали фізичного й психологічного тиску. Тому я кілька років здійснював дослідження на базі школи, у якій навчався. У тестуваннях брали участь близько 70 учнів, я порівнював їхні результати. Чому деякі здавалися, у той час як інші продовжували боротися й досягали високих результатів? Це питання було головним у моїй дисертації. 

Батько був задоволений тим, що паралельно з поєдинками та тренуваннями я знаходив час для академічної роботи. "Бокс — це не професія", — казав він часто, коли ми раділи перемогам на юнацьких турнірах. 

У певному сенсі він мав рацію: як і будь-який інший вид спорту, боксерська кар’єра — це тимчасова діяльність. Кожен спортсмен має вирішити для себе, коли час кидати професійний спорт. У найкращому випадку це стається до низки поразок чи до моменту, коли власне тіло змусить вас до такого рішення. Але очевидним є те, що цей час настане задовго до пенсійного віку звичайного працівника. 

Радію, що ще будучи активним спортсменом, уже реалізувався як підприємець, викладач і меценат. Це стало можливим лише завдяки моїм спортивним успіхам. Від самого початку я зрозумів, що бокс для мене — це інструмент, засіб, що веде до мети. Бокс — це не мета і не кінцева зупинка. Бокс завжди був для мене можливістю втілювати мрії та розвиватися.

Озираючись на свої успіхи й поразки, хочу виділити сім принципів, які визначають мої дії.

Спершу я застосовував ці елементи як фільтр. Невипадково протягом останніх тридцяти років вони відображали мій світогляд і підхід до ухвалення рішень. 

Для мене ставало дедалі важливішим, щоб працівники на моєму підприємстві розуміли ці принципи. Саме тому ми опрацювали їх, підсумували й задокументували. Тепер вони служать як фільтр, який застосовується керівництвом на моєму підприємстві у різних відділах, щоб рішення збігалися з моїм світоглядом. Це принципи, за якими ми розширюємося та розробляємо нові продукти і послуги. 

"ERGO SUM" (з лат. - "Тому я є") представляє собою сім елементів, що лежать в основі моєї філософії. Кожна перша буква цих двох слів відповідає за один принцип. Мій світогляд репрезентує і сам вислів загалом: "Ergo sum" — тому я є. Я розумію, ким я є. 

Комусь це може видатися банальним, але "Еrgo sum" проходить через усе моє життя: 

E — Expertise. (Експертиза (професійні знання): заснована на власному досвіді та наукових знаннях). 

R — Rightness. (Правильність: розвинена відповідно до моїх етичних принципів). 

G — Globalism. (Глобалізм: 360 градусів, необмеженість, міжнародність). 

O — Optimism. (Оптимізм: завжди позитивне та передбачливе мислення). 

S — Sustainability. (Сталість: мислити у довготривалій перспективі, зважати на навколишнє середовище). 

U — Uncomplexity. (Простота: прості пояснення, доступні для розуміння). 

M — Maximum. (Максимум: завжди прагнути досягти найкращого та оптимального). 

E — Expertise Експертиза (професійні знання), заснована на власному досвіді та наукових знаннях 

Знання й досвід стають вартіснішими, якщо ними ділитися 

Щоб заснувати бізнес або досягти успіху у своїй професії, кожному з нас потрібна експертиза (професійні знання) — це очевидно. А для мене це поняття має ще одне значення: я понад 20 років перебуваю в професійному спорті і за цей час у боксі накопичив багато знань і досвіду в суміжних сферах. Ці знання я передаю далі в усьому, що роблю. Передаю не тільки спортсменам, а й керівникам, радникам чи підприємцям. І навіть дітям і молоді. 

Я не одразу усвідомив, що за десятиліття спортивної кар’єри накопичив більше знань, ніж за час навчання в університеті й роботи над дисертацією. Цей абстрактний скарб досвіду я завжди називав чуттям. Але це більше, ніж чуття. Я довго шукав у собі цей ключ до успіху. Якщо завжди маю волю себе пересилити і ніколи не здаюся, якщо за необхідності шукаю новий шлях до мети і йду ним зосереджено, якщо беру життя у свої руки і в певних сферах покладаюся на знання інших, — врешті я досягаю свого.

У 2003 році я вперше цілком свідомо поклався на власну експертизу. Тоді я навряд міг розраховувати на щось інше. 

Ось як це було: я бився в Ганновері проти Коррі Сандерса. Роками я вже звик вигравати. П’ять разів захистив титул чемпіона світу через нокаути. А потім програв південноафриканцю. Бій завершився вже в другому раунді, дуже різко і цілком несподівано. Я був приголомшений. Ніхто на таке не розраховував, а найменше — я сам. За мої ефективні джеби — це швидкі прямі удари лівою — мене прозвали "Доктор Сталевий Молот". Преса в один голос писала, що я був на піку своєї кар’єри. Фізично я почувався прекрасно, був у чудовій формі й налаштований на перемогу. Аж раптом — ця поразка. Я почувався так, наче моє его переїхав трактор. 

За рік я отримав шанс вибороти титул чемпіона світу знову. Виграв потрібні для цього попередні бої. Тепер треба було зустрітись у Лас-Вегасі з американцем Леймоном Брюстером. Я підготувався, як завжди. Усе йшло добре. Я очевидно переважав суперника на початку бою, він навіть раз упав. Але потім ситуація змінилася. У результаті Брюстер пішов з рингу переможцем, а мене доставили в лікарню з підозрою на крововилив у мозок. Становище було критичним. Віталій, який переживав той бій разом зі мною, був сам не свій від хвилювання. На щастя, я зміг піти з лікарні вже наступного ранку. Діагноз не підтвердився. Фізично я відновився швидко. Проте ментально все ще лежав на підлозі. 

Наслідки цієї поразки були драматичними. "Поки треба зав’язати з боксом", — сказав мені Віталій. Програти двічі — для нього це був безсумнівний знак дослухатися й завершити кар’єру. Я був приголомшений. Він хотів отак швидко мене списати? Знову і знову він говорив зі мною, висловлював своє занепокоєння і радив мені зав’язувати з боксом. Так тривало тижнями й місяцями. Він критикував мене чітко й голосно на тренуванні перед наступним боєм. Він продовжував зі мною говорити під час тренування. Якось мені урвався терпець. Ми страшенно посварилися. Конфлікт майже переріс у бійку, я його прогнав. Це була перша справжня сварка, я заборонив йому приходити на мої тренування. 

Це було дуже нелегко як для мене, так і для Віталія. Кому б сподобалося, якби малий брат грубо поставив його на місце? Але в мене не було вибору. Я був у відчаї і готовий іти тернистим шляхом. 

Мене списав не лише Віталій: коли я виграв наступний бій на прийнятному рівні, зі мною розпрощався нещодавно завойований телеканал Premiere. Вони не були зацікавлені у подальших трансляціях. Перед тим нас знімали для американського журналу People. Ми вели перемовини з Голлівудом, бо вони хотіли взяти нас на невеликі ролі. Виглядало так, що перед нами були прочинені всі двері в США. Аж раптом усі втратили до мене інтерес. Медіа про мене забули. Усе. 

Ба більше: незадовго до того я перестав працювати з тренером, який готував мене роками, — із Фріцом Здунеком. А ще ми з Віталієм після багатьох років роботи з власної ініціативи розірвали контракт із промоутером Universum.

Я лишився сам.

Від мене відвернулися всі супутники. Біда одна не ходить. Але те, що мій брат більше не вірив у мої можливості, лежало на серці найважчим тягарем. Хотілося йому врешті довести, що я найкращий боксер. Тоді він був чемпіоном світу, а я — переможеним. Уперше в житті я опинився у страшенному відчаї, без жодної мотивації. 

Коли озираєшся назад, розумієш, що це звучить дивно: роками я був успішним, і лише через дві поразки випробувана система успіху посипалася? Так, такий і є бокс. Успіх у спорті шалено короткочасний. Єдиний бій вирішує, хто буде чемпіоном світу з чотирьох великих федерацій боксу. У боксі немає рейтингу, яким можна посуватися вгору чи вниз і де можна утриматися навіть попри поразки, як, наприклад у тенісі. Тут так — усе або нічого. Кожен бій починаєш з нуля. І якщо втратив титул чемпіона, інтерес телебачення до тебе може миттєво розчинитися. А з ним і інтерес спонсорів. Повернути все може бути неймовірно важко. 

Попри все було і щось добре в моїх поразках: вони дали мені зрозуміти, що кар’єра колись завершиться. Раніше я цього не міг навіть уявити. Не у віці ж 28 років! "Ніколи не дозволю, щоб поразка покінчила з моєю кар’єрою, — казав я і підбадьорював себе: — Зараз саме час щось змінювати!" 

Тоді ж я переосмислив своє професійне життя і змінив усе: до того моменту за 98 % моїх спортивних буднів відповідали боксерські промоутери. Вони вирішували, хто буде тренером. Вони обирали тип харчування, тренування та проживання. Вони обирали суперників, місце та час боїв. Вони займалися нашими рекламними контрактами. Вони навіть не обговорювали це з нами. До певної міри це було приємно, бо ми могли повністю зосередитися на спорті. Проте таке ставлення робило з нас машини для бою без права на слово. 

Тепер хотілося це змінити, навіть усупереч бажанню мого брата, якого я так люблю й ціную. Врешті це він мене списав і запропонував завершити кар’єру. 

Зараз мені вже відомо, що багато хто з мого оточення вважав, що я зарозумілий, озлоблений і наївний. Надто впевнений у собі, бо більше ні до кого не дослухався. Але я робив те, що вважав правильним: слухав своє чуття й покладався на власні досвід і знання, здобуті за всі ці роки. Покладався на свою експертизу. Я був такий переконаний, що навіть примирився з братом.  

І допомогла мені ще одна моя риса, яка в мене була завжди. Власною силою переконання я залучив на свій бік потрібних людей. Мені вдалося перетягнути до себе Емануеля Стюарда — тоді він був так званим гуру в боксі, — щоб той став моїм постійним тренером, і Бернда Бьонте, колишнього тележурналіста й дуже досвідченого та успішного фахівця з маркетингу й боксу, який раніше вже працював зі мною. Він повірив у мене й довірився мені на сто відсотків. З того часу він мене вже не покидав і ми досі працюємо разом. Я винайняв власного кухаря (цього до мене ніхто не робив) і фізіотерапевта, який хоч і мав менше досвіду в боксі, ніж його колеги, але я бачив у ньому величезний потенціал. Крім того, я винайняв навіть власного катмена для боїв. Це також було новинкою. Я обрав найкращих з найкращих. 

Також змінився підхід до співпраці: з Емануелем Стюардом я поводився як із найдосвідченішим тренером. Проте не хотів повністю делегувати йому підготовку до поєдинків, щоб особисто не брати в цьому участі, як це заведено. Ми разом розробляли стратегію, складали плани тренувань, визначали їхню тривалість і частоту. Він при цьому опікувався боксером на рингу. Спершу все це йому було незвично, але він — професіонал, тому зумів пристосуватися. "Під час тренувань з Володимиром ідеться не про бокс, — сказав він якось в інтерв’ю, — а про тактику. З ним бокс перетворюється на шахи". 

Це правда: я і зараз багато часу присвячую тому, щоб вивчити та проаналізувати суперника. Для мене це психологічно важливо, потім підганяю себе під це тренування. 

Проте найбільші зміни відбувалися на другому плані. Після того як ми з Віталієм розірвали контракт з промоутером, організація наших поєдинків і їхнє просування опинилися повністю в наших руках. Уже в 2003 році ми заздалегідь заснували компанію K2 Promotions. Але це був тільки організаційний каркас.

"Нам справді треба це робити?" — питав мене Віталій, сумніваючись. Чи не завеликі зусилля? Разом ми дійшли висновку: упораємося! Ми вирішили не продовжувати контракт із промоутером, з яким працювали не один рік. Були переконані, що разом виконаємо все краще. Віталій — як чинний чемпіон світу і я — як людина, що завжди прагне викликів. 

Ми почали вдихати життя в К2 як промоутерську компанію. Разом з Берндом Бьонте ми розпочали співпрацю з Sportfive, компанією зі спортивного маркетингу з Гамбурга, яка стала нашим партнером. Проте рішення про суперників, кількість поєдинків і наших рекламних партнерів лишались повністю за нами.

Усе це означало для мене фінансові ризики. Віталій оголосив про своє тимчасове припинення спортивної діяльності наприкінці 2004 року. Численні травми змусили його взяти перерву на майже чотири роки. Багато рішень і відповідальності лежали лише на моїх плечах. Проте це мене аж ніяк не зупиняло. Я мав на меті вибороти назад титул чемпіона світу і показати всім, хто мене списав, на що я здатен. Насамперед — показати власному братові. Він завжди був для мене прикладом. Після тієї гучної сварки під час тренування ми відмежувались один від одного. Я ще не довів йому, що кращий боксер, ніж він думає. Проте показав, що можу досягти будь-яких цілей, коли маю мотивацію. І коли не просто кидаюсь з головою у щось, а займаюся ретельною підготовкою на базі доступної мені експертизи. 

На щастя, віра мені відплатилася. Я виграв наступний бій, і відтоді все пішло на краще. Я був номером один у багатьох федераціях з боксу. 

Було зрозуміло: я можу покладатися на власний досвід. Він став поводирем, що скеровує мене. Він показує, які рішення варто обдумати, щоб переконливо йти своїм шляхом і бути упевненим у власних рішеннях. 

Я зрозумів, що не лише можу боксувати, а й здатен спрямувати власні знання в інші сфери й думати та працювати як бізнесмен, з очевидно більшою експертизою, ніж міг собі уявити.