"Фактология". Отрывок из важнейшей книги по версии Билла Гейтса
Фото - "Наш Формат"

Ми схильні драматизувати життя навколо нас. Спробуйте дати швидку відповідь на такі питання: яка частка людей у світі живе в злиднях? Скільки людей вмирає у терактах? Яка частка дітей вакциновано? Наскільки корумповані еліти? А як багато років навчаються дівчата з бідних країн? Та як довго ми в середньому живемо? Скоріше за все, реальність краще, ніж ви думаєте.

Інформація про ці факти постійно циркулює навколо нас, але навіть високоосвічені люди відповідають на них неправильно. Викладачі університетів, журналісти, експерти, директори мультинаціональних компаній, нобелівські лауреати часто показують слабкі результати. Навіть шимпанзе, які обирали б відповіді випадково, справляються краще. Ба більше, помилки тяжіють до одного напрямку - світ страшніший, жорстокіший і безнадійніший, ніж є насправді. Очевидно, причина не в поінформованості чи інтелекті. Усе це - ірраціональне мислення й драматичні інстинкти, що примушують людей згущувати фарби. 

LIGA.net публікує уривок з книги Ганса Рослінга "Фактологія. 10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо", яку видавництво "Наш Формат" планує видати вже цього року. 

Мегахибна концепція про те, що "світ постійно гіршає" 

Зараз так легко довідуватися про все погане, що стається у світі. Набагато важче дізнаватися про хороші явища: мільярди покращень і вдосконалень, про які ніде не повідомляють. Зрозумійте мене правильно: я не кажу про звичайні позитивні новини, які могли б збалансувати негатив. Я говорю про фундаментальні вдосконалення, які змінюють світ, але вони надто повільні, надто фрагментарні або надто малі, щоб стати новиною. Я говорю про таємне тихе диво людського прогресу. 

Основні факти про світовий прогрес настільки маловідомі, що мене запрошують розповісти про них на конференціях, корпоративних зустрічах по всьому світу. Мої лекції іноді називають "натхненними", і багато людей каже, що вони мають заспокійливу дію. Я ніколи не мав цього на меті. Але такий ефект логічний. Здебільшого я просто показую офіційні статистичні дані ООН. Оскільки світогляд людей набагато негативніший, аніж реальність, чиста статистика може зробити їх позитивнішими. Коли дізнаєшся, що все значно краще, ніж ти думав, це заспокоює й надихає. Новий вид щасливої таблетки - цілком безкоштовно, онлайн.

Крайня бідність

Почнемо з огляду тенденції крайньої бідності  

Факт-запитання: протягом останніх 20-ти років частка світового населення, що живе в умовах крайньої бідності...

А. ...майже подвоїлася.

Б. ...залишилася приблизно на тому самому рівні.

В. ...зменшилася удвічі.

Правильна відповідь В: за останні 20-ть років частка світового населення, що живе в умовах крайньої бідності, зменшилася удвічі.

Але цей варіант у наших онлайн-опитуваннях обирали до 10% респондентів (у більшості країн).

У 1800 році приблизно 85% людства жили на щаблі один - в умовах крайньої бідності. У всьому світі просто не вистачало їжі. Більшість людей доволі часто лягали спати голодними. По всій Британії та в її колоніях дітям доводилося важко працювати, щоб хоч якось прохарчуватися, а в середньому дитина у Сполученому Королівстві починала працювати з десяти років. П’ята частина всього шведського населення (включно з багатьма моїми родичами), тікаючи від голоду, виїхала в США. Із них повернулися лише 20%. Якби не було врожаю, а рідні й друзі помирали б із голоду, що ви робили б? Правильно, тікали б. Виїжджали б із країни. За першої-ліпшої нагоди. 

Усе людство починало зі щабля один. Це той рівень, на якому до 1966 року жила більшість людей. До того часу крайня бідність була правилом, а не винятком.

Погляньте на останні 20 років. Цей рівень впав швидше, ніж будь-коли за всю історію людства. 

У 1997 році 42% населення Індії й Китаю жили в крайній бідності. На 2017 рік ця частка зменшилася до 12%: у межах крайньої бідності залишилося на 270 мільйонів менше людей, ніж було лише 20 років тому. У Китаї цей показник впав аж до неймовірних 0,7% за той самий період: ще півмільярда людей проминуло цей критичний поріг. Тим часом у Латинській Америці відсоток найбідніших людей зменшився з 14 до 4 — це ще 35 мільйонів людей.

Хоча всі оцінки крайньої бідності дуже непевні, та коли ми помічаємо ось такі зміни, то, поза всяким сумнівом, відбувається щось грандіозне.

Скільки вам було 20 років тому? Заплющте на секунду очі та згадайте себе молодшим. Як змінився світ? Дуже? Трохи? А тепер погляньте, наскільки він змінився: лише 20 років тому 29% світового населення жило в умовах крайньої бідності. А зараз ця частка становить 9%. Сьогодні майже всім вдалося нарешті вийти з тих пекельних умов життя. Першоджерело всіх людських страждань ось-ось зникне. Нам варто святкувати! Та ще як святкувати! Коли кажу "нам", то маю на увазі людство! А ми натомість пригнічені й насуплені. Ми сидимо на своєму щаблі 4, тупимося в телевізори й усе ще бачимо людей, що живуть у крайній бідності. І нам здається, що нічого так і не змінилося. Мільярди людей врятувалися від злиднів і стали споживачами й виробниками на світовому ринку.

Мільярдам осіб вдалося перейти із рівня  один на два, із два на три, а представники щабля чотири так нічого й не помітили.

Тривалість життя

Факт-запитання: Яка середня тривалість життя у світі?

А. 50 років.

Б. 60 років.

В. 70 років.

Показати всі причини смертності і страждань за допомогою однієї цифри майже неможливо. Але середня тривалість життя підійшла до цього дуже близько. Кожна дитяча смерть, загибель кожної дорослої людини від природного катаклізму чи нещасного випадку, смерть кожної матері під час народження дитини, подовження життя кожної літньої людини відображається на цій цифрі.

Якщо знову повернутися в 1800 рік, коли шведи вмирали від голоду, а британські діти працювали на вугільних шахтах, тривалість життя становила приблизно 30 років у всьому світі. І такою вона була впродовж майже всієї історії. З усіх народжених немовлят майже половина гинула в ранньому дитинстві. Більша частина другої половини помирала у віці від 50 до 70 років. Таким чином середня тривалість життя становила 30 років. Це не означає, що люди жили до 30 років. Це лише середній показник, але ж ми маємо пам’ятати, що існує ширший діапазон даних. Нині показник середньої тривалості життя зупинився на позначці 70 років. Насправді він навіть кращий - 72 роки.

Це одне з тих запитань, яке показує: що ви освіченіші, то, здається, більшим невігласом залишаєтесь.). Але освіченіші респонденти найчастіше відповідали "60 років". Це було б правильним, якби ми опитували в 1973 році (саме тоді, коли в Ефіопії від голоду померло 200 тисяч людей). Але ми поцікавилися про це в наші часи, коли минуло 40 років поступового прогресу. Зараз люди живуть у середньому на десять років довше. Ми завжди важко боролися за виживання наших родин і нарешті досягли в цьому успіху.

"Фактология". Отрывок из важнейшей книги по версии Билла Гейтса
"Фактологія" (фото - "Наш Формат")

Інстинкт негативу

Здебільшого так відбувається через наш інстинкт негативу - здатність помічати погане швидше й частіше, ніж хороше. На це впливають три аспекти: спотворена пам’ять про минуле, вибіркове висвітлювання подій і відчуття того, що поки трапляється погане, казати, що світ покращується, щонайменше безсердечно. 

Застереження: об’єкти з ваших спогадів насправді були гіршими, ніж вам зараз здається. 

Віками літні люди романтизували власну молодість і наполягали на тому, що раніше все було інакше. Так і є, але не в тому сенсі, який вони мали на увазі. Раніше все було гірше, а не краще. Але людям украй легко забути, як усе насправді було.

У Західній Європі й Північній Америці лише дуже старі люди, які пережили Другу світову війну й Велику депресію, згадують про суворі злидні й голод, із якими люди стикалися кілька десятиліть тому. Погляньмо на Китай та Індію, де крайня бідність була реальністю для більшої частини населення лише кілька поколінь тому.

Однак люди, які сьогодні живуть у пристойних будинках, мають чистий одяг і їздять на мопедах, уже не пам’ятають про важкі часи. Шведський автор і журналіст Лассе Берґ написав чудову статтю про сільську місцевість в Індії 1970-х. Коли він повернувся туди 25 років по тому, то одразу помітив, наскільки покращилися там умови життя. У своїй першій статті він описував земляну підлогу, глиняні стіни, напівголих дітей, повне самознецінення в очах людей і відсутність знань про зовнішній світ.

Яким же разючим контрастом стали бетонні будинки, які автор побачив у 1990-х, де гралися добре одягнені діти, а впевнені в собі й допитливі селяни дивилися телевізори. Коли Лассе показав селянам світлини, зроблені в 1970-х, люди не могли повірити, що це було знято в їхній місцевості. «Ні, — казали вони. — Такого не може бути. Ти, мабуть, помилився. Ми ніколи не були аж настільки бідними». Як і більшість людей, вони жили поточним моментом й були зайняті вирішенням нових проблем: щоб діти не дивилися аморальні серіали або як накопичити грошей на новий мотоцикл.

Із певних причин ми не виходимо за межі пам’яті сучасників, ми уникаємо нагадувати самі собі й дітям про злидні і жорстокість минулого. Правду можна знайти на старовинних цвинтарях і в місцях поховань, на розкопках яких археологи виявили, що більшість викопаних кісток належить дітям. Більша частина цих дітей померла від голоду або страшних, огидних захворювань, але на багатьох скелетах також є сліди фізичного насилля. У суспільствах мисливців-збирачів рівень убивств часто перевищував позначку 10%, а дітей тоді ніхто не шкодував. На сучасних кладовищах дитячі могили є рідкістю.

Вибіркове висвітлювання подій

На нас виливаються нескінченні потоки негативних новин з усього світу: війни, голод, природні катаклізми, політичні помилки, корупція, скорочення бюджетів, епідемії, хвороби, масові звільнення, терористичні акти. Журналісти, які повідомлятимуть про літаки, що не впали, і хороші врожаї, швидко втратять роботу.

Історії про поступове покращення рідко потрапляють на перші шпальти, навіть якщо вони масштабні та змінюють життя мільйонів на краще.

І завдяки свободі преси й удосконаленню технологій ми чуємо ще більше новин про ще більше катастроф. Коли європейці винищили місцеве індіанське населення по всій Америці декілька століть тому, це не перетворилося на новину у Старому світі. Коли централізоване планування у Китаї призвело до масового голоду й мільйони людей померли голодною смертю, молоді комуністи Європи розмахували червоними прапорами й нічого про це не знали. Коли в минулому руйнувалися й нищилися цілі види та екосистеми, ніхто цього не усвідомлював й усім було байдуже. Одночасно з усіма іншими змінами покращилася й наша здатність спостерігати за стражданнями. Це поліпшення розповсюдження інформації вже саме собою є ознакою людського прогресу, але створює враження прямо протилежного.

Водночас активістам і лобістам добре вдається виставити будь-яке відхилення в тенденції як кінець світу, навіть якщо загальна динаміка впевнено покращується. Вони залякують нас своїми перебільшеннями та пророцтвами, що викликають тривогу. Наприклад, у США рівень насильства і злочинності з 1990-го постійно знижується. У 2018 році повідомлялося про 14,5 мільйона таких випадків. А в 2016-му цей показник становив 9,5 мільйона. Щоразу, коли траплялося щось жахливе або приголомшливе, що власне відбувається чи не щороку, всі одразу починали говорити про кризу.

Більшість людей вірить, що криміногенна ситуація погіршується з кожним роком.

Не дивно, що ми живемо з ілюзією постійного погіршення. Новини безперервно сповіщають нам про погане. Ми відчуваємо зловісну безвихідь, яка посилюється нездатністю об’єктивно відтворити минуле. Наші знання історії покриті рожевим серпанком, і ми не пригадуємо, що рік тому (чи 10, чи 50 тому) було так само багато поганих подій. А, може, й набагато більше. Ілюзія погіршення призводить до постійних стресів і примушує людей втрачати надію. Просто без причини.

Відчуття, а не мислення

Є ще один аспект, про який нам потрібно поговорити. Про що люди насправді думають, коли без упину повторюють, що все йде шкереберть? На мою думку, вони просто не думають. Вони відчувають. Якщо вам досі складно погодитися з тим, що світ насправді постійно покращується (навіть після того, як я показав вам усі ці прекрасні дані), це тому, що ви знаєте: у нас ще лишилася сила-силенна невирішених проблем. Мені здається, ви відчуваєте, буцімто моє "Світ постійно вдосконалюється" - це те саме, що й "Усе чудово, не зважай на проблеми: можна просто вдати, що їх не існує". Це виглядає смішно й дуже гнітить.

Я погоджуюся з вами. Усе не чудово. Нам досі є про що дбати. Поки падають літаки, помирають діти (у тих випадках, коли цього можна було б уникнути), зникають цілі популяції тварин, поки є люди, які заперечують кліматичні зміни, поки є чоловічий шовінізм, диктаторські режими, токсичні відходи, поки журналісти потрапляють у в’язниці, а жінки не можуть отримати освіту через гендерні упередження, нам не можна розслаблятися.

Але так само смішно відвертатися від того прогресу, якого ми досягли. І це так само гнітить. Люди часто називають мене оптимістом, оскільки я показую їм ті величезні результати, про які вони й не здогадувалися. Я від цього лютую. Я не оптиміст: це робило б мене наївним. Я дуже серйозний "посибіліст" (сам вигадав це слово). Воно означає того, хто не сподівається й не боїться безпідставно. Того, хто постійно протистоїть задраматизованому світоглядові. Як посибіліст, я бачу той прогрес, що є, і це вселяє в мене впевненість і надію, що подальший рух уперед теж можливий. Це не оптимізм. Цей погляд ґрунтується на ясній і раціональній ідеї про те, якими є речі, що нас оточують. Це світогляд, який є конструктивним і корисним. 

Коли люди помилково вважають, що нічого не покращується, вони можуть зробити висновок, буцімто все, що ми досі намагалися робити, не діє, і втратити довіру до того, що насправді працює.

Что еще почитать о выдающихся книгах: 
Советы миллиардера: Билл Гейтс назвал 5 лучших книг 2018 года