Как создавалась империя Дэвида Рокфеллера. Отрывок из мемуаров

Как создавалась империя Дэвида Рокфеллера. Отрывок из мемуаров - Фото
Книга "Рокфеллер" (колаж - Наш Формат)
17.06.2019, 10:39

В Украине вышли мемуары одного из самых известных мировых банкиров и многолетнего главы семьи Рокфеллеров. LIGA.net публикует отрывок из книги (укр.)


Сім’я Рокфеллерів - одна з найбагатших та найвідоміших в американській історії.

Девід Рокфеллер, онук відомого американського нафтового магната Джона Рокфеллера-старшого, багато років очолював Chase Bank. Медіа інколи називали його "банком Девіда". Протягом останніх тринадцяти років банкір був главою сім’ї Рокфеллерів. Помер 2017-го у віці 101 рік.

У своїх мемуарах, які нещодавно видав Наш Формат, Рокфеллер розповідає щиру історію свого надзвичайного життя.

Бізнесова каламуть

У жовтні 1972 року, коли Білл Батчер обійняв посаду головного операційного директора банку "Чейз", я вперше з того часу, як три роки тому став його виконавчим директором, відчув упевненість, що мої спроби перетворити банк на сильнішу, прогресивнішу та конкурентоспроможнішу установу відтепер утілюватимуться в життя цілеспрямовано й наполегливо. Сформувалася керівна верхівка, здатна спрямувати банк "Чейз" на шлях, який приведе його до успіху у світовому масштабі.

Ані Білл, ані я не передчували тих суттєвих перешкод, які нам трапилися згодом на цьому шляху. Минуло кілька років, і саме перед тим, як наші реформи й стратегії могли запрацювати з усієї сили, на банк "Чейз" та, власне, й на мене було здійснено ряд грубих, а часом навіть шалених, публічних нападок. Наші управлінська компетентність, інвестиційна політика й обраний стратегічний напрям — усе це відкрито ставилося під сумнів. Упродовж усіх тих важких днів я ніколи не втрачав упевненості ані в своєму переконанні, що банк "Чейз" стане великою міжнародною фінансовою установою, ані в компетентності корпусу здібних службовців, яких ми дібрали. Я повинен був провести банк через негаразди, з якими він — і я теж — неминуче мав зіткнутися.

Проблеми банку та його голови

Характерна риса вдачі всіх із роду Рокфеллерів, яка допомагала їм протягом багатьох поколінь, — товстошкірість. З одного боку, ми пам’ятаємо про те, що Господь благословив нас великими статками й можливостями, з іншого — усвідомлюємо, що ці привілеї часто спонукають інших дивитися на нас із підозрою та зловорожістю. Вчинки членів сім’ї Рокфеллерів — особливо тих із них, хто є "публічними" особами, — як і вчинки кінозірок чи видатних спортсменів, розглядаються в найменших деталях, тож наші хиби критики одразу ж помічають. Отже, з 1880-х років, коли журналісти, що люблять "порпатися в грязюці", напали на дідуся та компанію "Стандарт ойл", Рокфеллерам, особливо "публічним", довелося наростити товсту шкіру.

Отож коли недільного ранку першого лютого 1976 року я розгорнув газету "Нью-Йорк таймс", щоб переглянути бізнесову колонку, то був готовий до нових цькувань. У мене зайшлося серце, щойно я прочитав заголовок статті на першій шпальті: "Банк “Чейз” та Девід Рокфеллер: проблеми в банку та в його голови". Досить було пробігти очима перший абзац, щоб зрозуміти головний випад автора статті в мій бік: "Банк “Чейз Мангеттен” опинився в центрі громадської уваги як символ національної банківської системи, що нині у скруті. За цих обставин збереження місця голови й виконавчого директора банку за Девідом Рокфеллером під питанням".

Найповажніша газета в країні у найпопулярнішому номері тижня заявила, що незабаром мене можуть звільнити. Хоча маю визнати, стаття в "Таймс" не була ані сюрпризом, ані брехнею. Середина 1970-х років стала складним періодом для банку "Чейз". Багато проблем негативно вплинуло на ефективність його роботи і прибутковість, тож виникло питання про доцільність мого перебування на посаді виконавчого директора.

Перша проблема полягала в майже цілковитому розладі системи оперативного керування, яка мала виконувати функцію оформлення документів та ведення обліку, що лежить в основі діяльності банку. Це спричинило серйозне погіршення обслуговування, відповідне збільшення кількості скарг клієнтів і стрімке зменшення прибутків. За цим настало вимушене перезатвердження нашого балансового звіту внаслідок завищення вартості цінних паперів у звіті про наші біржові операції, що коштувало нам 33 мільйони доларів.

Незабаром після цього наш портфель нерухомості жахливо знецінився, що призвело до остаточного банкрутства інвестиційної траст-компанії "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті траст", яка орудувала нерухомістю за довіреністю і, на жаль, мала ім’я банку.

Читайте также: История лжи ценой в миллиарды. Отрывок из книги "Дурная кровь"

Водночас "Сітібанк", найголовніший конкурент, обійшов нас у сумарних активах і доходах.

Остаточним приниженням стало оприлюднення наших проблем на першій шпальті газети "Вашингтон пост", підхоплене іншими засобами масової інформації. Це стало попередженням про можливе банкрутство банку "Чейз".

Через збіг цих подій банк і моє керівництво опинилися під пильним наглядом, коли кожне рішення детально аналізували, а кожен хибний крок занотовували. Небагато компаній до чи після того піддавалося публічному розгляду на такому рівні.

Упродовж першої половини 1976 року газета "Бізнес вік" називала банк "Чейз" "велетнем, що загруз у багнюці". Журнал "Інстит’юшнл інвестор" запитував на своїй обкладинці: "Чи зможе колись Девід Рокфеллер навести лад у своєму домі?". І, можливо, найбільш принизливу з усіх статей надрукували в журналі "Файненшл ворлд" під заголовком "Чому Девідові Рокфеллеру слід вигнати самого себе втришия". Стаття містила перелік із сімдесяти дво пунктів і була винесена на обкладинку номера.

Траплялося навіть так, що преса починала роздмухувати ці негаразди, а ми з Біллом уже вдалися до конкретних заходів, щоб виправити ті помилки, за які нас ганьбили і які ще довго характеризували "культуру" банку "Чейз". Пройшовши все це, я вкотре переконався, що банк відвоює свої лідерські позиції і знову стане найприбутковішим і найповажнішим, а я залишуся його виконавчим директором, щоб побачити, як він досягне цих цілей.

Однак, сидячи у своїй вітальні того холодного зимового ранку і читаючи статтю в "Таймс", яка розкритикувала мій стиль керівництва й ділову хватку, усвідомлював, що більшість людей навряд чи повірить у те, що я маю хоч якийсь шанс досягти своїх цілей або навіть добути повний термін на посаді виконавчого директора.

Інвестиційна траст-компанія банку "Чейз"

Головною причиною моїх численних негараздів з банком був обвал національного ринку нерухомості. З початком економічного спаду наприкінці 1973 року ринок нерухомості, що протягом кількох років був винятково міцний, почав слабшати. Банк "Чейз" був головним і досить успішним кредитором у сфері нерухомості. Проте лише коли сталася економічна криза, ми усвідомили, наскільки ризикували, надаючи такі кредити.

Нашою головною проблемою була інвестиційна траст-компанія з нерухомості "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті траст", яку ми створили у квітні 1970 року, щоб мати зиск із ринку нерухомості, що переживав тоді період злету. Такі траст-компанії ставали привабливими завдяки змінам у податковому кодексі, спрямованим на збільшення приватних інвестицій у комерційну нерухомість. До появи цих змін розвиток комерційної нерухомості фінансувався майже винятково комерційними банками і страховими компаніями.

Щоб зробити володіння акціями інвестиційних траст-компаній з нерухомості доступнішим і привабливішим для приватних інвесторів, Конгрес США видав постанову, що такі компанії оподатковуватимуться за нижчою ставкою, ніж інші корпорації, допоки щорічно сплачуватимуть 90 відсотків доходу своїм акціонерам. Отже, інвестиційні траст-компанії з нерухомості швидко стали популярними серед інвесторів. З іншого боку, вимога виплат акціонерам додала вагомий елемент ризику, оскільки перешкоджала накопиченню запасів резервного фонду, які могли знадобитися у кризовій ситуації. Коли на початку 1974 року криза поглибилася, цей елемент мав стати катастрофічним для інвестиційних траст-компаній з нерухомості загалом і для "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті трасту" зокрема.

Банк "Чейз" був залучений до торгівлі нерухомістю вже давно і відтак мав солідних експертів та широкі зв’язки в усій країні. Виконавчий віце-президент Рей О’Кіф, який керував відповідним відділом, вважався старійшиною галузі. Тому коли Рей вихваляв переваги інвестиційної траст-компанії з нерухомості як потенційного джерела прибутків, я до нього дослухався. Генерал Люцій Клей, головний компаньйон фірми "Лемен бразерс", з яким я вперше зустрівся 1947 року, коли він був одним із військових губернаторів Берліна, також став переконливим прибічником інвестиційних траст-компаній з нерухомості, як і більшість моїх старших партнерів по банку. Попри побоювання щодо ризиків, я погодився, зваживши на їхні аргументи.

Упродовж перших трьох років компанія "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті траст" процвітала, даючи великий прибуток банку й чудові дивіденди своїм акціонерам. Проте початковий успіх, який прийшов до "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті трасту", як і до багатьох інших траст-компаній, зіграв вирішальну роль у їхній кінцевій руйнації. Новий капітал потік рікою в ринок інвестиційних траст-компаній з нерухомості, виникли складнощі з пошуком нових будівельних проектів. У відповідь на це траст-компанії та їхні засновники знизили стандарти кредитування. Відділ нерухомості банку "Чейз" також не був винятком.

До весни 1975 року "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті траст" надав позики фірмам-забудовникам на суму в один мільярд доларів США, а також мав банківський кредит на суму понад 750 мільйонів доларів, зокрема 141 мільйон доларів позичив у банку "Чейз". Водночас 46 відсотків його активів уже не давали прибутку, і траст став збитковий.

У липні 1975 року "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті траст" оголосив, що за півроку втратив 166 мільйонів доларів і це призвело до пониження вартості власного капіталу трасту до 50 мільйонів доларів. Формально траст став банкрутом.

Озираючись у минуле, я розумію, що, погодившись на створення трасту, дозволивши йому й відділу нерухомості банку "Чейз" стати жертвами супернастирливих і малопередбачуваних стратегій кредитування, а також охрестивши траст ім’ям банку, я, очевидно, припустився найгрубіших помилок за весь час свого перебування на посаді голови банку "Чейз".

День розплати

Пополудні 24 липня до зали засідань на Парк-авеню, 410, до штаб-квартири банку "Чейз" на Мангеттені, зайшов гурт похмурих людей. Серед них майже всі члени ради директорів — багато хто прибув із віддалених частин країни, і більшість — головні виконавчі директори великих корпорацій. На їхніх обличчях закарбувалася тривога, і я помітив, що дехто тримався насторожено, наче вони вже визначили мою долю і тепер хотіли від мене відгородитися. Їхні скептичні погляди посилили мій дискомфорт і збурили погані передчуття.

До речі, цей день розпочався не дуже вдало. Ранкова зустріч з мером Абрагамом Бімом у його офіційній резиденції "Гресі Меншен" була провальна. Бім і досі відмовлявся визнати, що в місті серйозна фінансова криза, яка дедалі поглиблюється, чи вжити хоч якихось дієвих заходів для виходу з неї. Коли я приїхав у банк "Чейз", на мене очікували ще гірші новини. Білл Батчер сказав, що наші аудитори з фірми "Піт, Марвік та Мітчелл" щойно повідомили, що процедури оцінювання даних, які ми хотіли використати, мають бути забраковані. Отож у процесі найважливіших у моєму житті зборів нам доведеться відмовитися від ретельно підготовленої презентації, укомплектованої буклетами з різнокольоровими секторними діаграмами й наочними матеріалами, оформленими на високому рівні, та імпровізувати. Я згадав про "Андреа Доріа"!

Джон Хейлі розпочав збори викладом історії банку щодо надання позик на нерухомість, зокрема наших позик інвестиційним траст-компаніям з нерухомості, та короткого огляду поточної ситуації в банку "Чейз". Далі Дік Бойль відверто описав реальний стан справ. Сорок шість відсотків активів "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті трасту" насправді не функціонували, і ми активно вели перемовини з іншими сорока банками-кредиторами, довіреними особами трасту й численними юристами. Банки-кредитори й довірені особи трасту вимагали від "Чейзу" взяти на себе зобов’язання за векселями трасту й погодитися на кілька інших обтяжливих умов, зовсім неприйнятних. Проте такими були вимоги, з якими ми зіткнулися.

Далі Бойль представив нашу стратегію вирішення цих проблем. Дік стояв біля дошки з крейдою в руці та креслив діаграми слідом за тим, як Бойль їх озвучував. Ми придбаємо в трасту позики вартістю 210 мільйонів доларів, виділимо 34 мільйони на новий кредит на незакінчені будівництва й разом з іншими кредиторами понизимо відсоток, який ми записали на рахунок трасту, до рівня значно нижчого від ринкових ставок. Банк "Чейз" не зможе обирати лише вигідні позики — більшість із тих, що ми отримаємо, будуть невисокої якості — проте принаймні ми зменшимо ризик наших потенційних збитків до прийнятної величини. Бойль підрахував, що втрати за перші два роки можуть скласти 100 мільйонів доларів.

Дік попередив, що "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті траст" досі перебуває в ненадійному становищі і що наш план виходу з кризи не є запорукою його майбутньої життєздатності. Якщо справи на ринку підуть гірше, від "Чейзу", можливо, вимагатимуть забезпечити ще більшу фінансову допомогу трасту. Проте без плану виходу з кризи "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті траст" повинен негайно заявити про банкрутство, а банк "Чейз" буде втягнений у дорогий і тривалий судовий процес, де до нього позиватимуться всі залучені до конфлікту сторони. Банкрутство "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті трасту" може призвести до банкрутства інших інвестиційних траст-компаній з нерухомості, унаслідок чого "Чейз" зазнає ще більших втрат у власному портфелі цінних паперів. Шкода репутації банку "Чейз" та його здатності приваблювати капітали буде незмірною від удару, якого завдасть банкрутство; тож цього варто неодмінно уникнути.

Після того як Бойль завершив свою презентацію, члени ради директорів поставили чимало питань, проте в залі панувало відчуття значного полегшення. І не тому, що запропонований план виходу з кризи був оптимістичним — навіть за найкращих обставин ситуація справді болісна для банку, — просто директори нарешті усвідомили справжні обсяги проблеми. І, найважливіше, тепер вони вірили, що керівництво контролює ситуацію, принаймні там, де ми могли впливати.

Попри те, що ми робили все можливе, "Чейз Мангеттен мортгейдж та Ріелті траст" не виконав своїх боргових зобов’язань і виступив із заявою про банкрутство в 1979 році. У період з 1975 по 1979 рік банк списав зі свого рахунку 600 мільйонів доларів за позики на нерухомість, і загальні втрати, зокрема й прибутку від активів, які не функціонували, склали майже один мільярд доларів. У той час як траст був для нас гірким уроком, ми організовано впоралися з порятунком банку й полегшили наслідки кінцевого краху трасту. На щастя, дохід, який ми отримали з інших джерел, особливо з міжнародних позик та операцій за той самий період, дав нам можливість покрити ті важкі втрати. Отже, протягом цього часу банк "Чейз" жодного разу не мав операційних збитків. Це був складний, болісний і дорогий досвід для банку "Чейз".


Последние новости