"Річард Флорида - мислитель, який уперше пояснив, як приплив творчих людей відроджує міста. Тепер він робить наступний крок: шукає шляхи, щоб зробити урбанізацію доступною для всіх", - такий відгук на роботу Флориди дав відомий письменник-біограф Волтер Айзексон.

Присоединяйтесь к нам Facebook и принимайте участие в дискуссиях

LIGA.net публікує уривок з книги "Криза урбанізму. Чому міста роблять нас нещасними", яку Наш Формат видасть вже зовсім скоро. 

Урбанізм, де переможець отримує все 

Восени 2013 року в готельному номері з видом на нью-йоркську Таймс-сквер гігант комп’ютерних ігор Electronic Arts випустив Cities of Tomorrow ("Міста майбутнього") - останній додаток до неймовірно популярної франшизи SimCity. Замість того щоб заробляти бали як зазвичай, наприклад вбиваючи поганих хлопців, гравці SimCity піклувалися про міста. У ролі мерів міст вони могли змінювати такі параметри, як відсоток податків, правила зонування й землекористування, та могли робити щось для посилення економічного розвитку і створення робочих місць. 

Як результат, виділяючи окремих громадян, гравці могли бачити вплив цих змін на їхнє життя. У похмурому футуристичному світі, де розташовані міста майбутнього, технологічно довершеною інфраструктурою володіла супереліта, відома як ControlNet. Мер міг вживати деяких заходів, щоб обмежити її вплив, але з ризиком придушити економічний розвиток міста. Надто низький розвиток - і місто перетворювалося на антиутопічне ніщо. Надто високий - і місто ставало настільки несправедливим, що його мешканці не могли дозволити собі жити у ньому. Щоб перемогти, гравці мали визначитись і прямувати непевним шляхом між цими двома однаково неприємними альтернативами для міста. 

Знайома ситуація? Футуристичне місто, можливо, і є фантастикою, але основна дилема гри реально виникає у сучасних містах. Сьогодні, як ніколи раніше, завдяки силам кластеризації найбільш важливі й найбільш інноваційні галузі промисловості та найталановитіші, найамбітніші, найзаможніші люди концентруються у дрібці провідних суперзіркових міст з інтелектуальними і технологічними хабами. Ця невелика елітарна група перемагає у гонитві тоді як більшість міст, якщо не всі, боряться, завмирають

у розвитку чи занепадають. Я називаю цей процес урбанізмом, де переможець отримує все. Хоча я сам вигадав цю фразу, загальний феномен економіки, де переможець отримує все, був виявлений давно. Приблизно двадцять років тому Роберт Франк і Філіп Кук уже поширювали концепцію суспільства, в якому переможець отримує все. Вони спиралися на дослідження економіста Шервіна Розена, який ще за двадцять років до того описав економіку за межами зростання суперзіркових талантів. Принципи теорії легко зрозуміти. Хоч би якою великою була зарплата середньостатистичного професійного атлета, різниця

у зарплаті між середнім гравцем та суперзіркою - величезна. Такі зірки баскетболу, як ЛеБрон Джеймс, Кевін Дюран, Стеф Каррі, або такі зіркові захисники, як Том Брейді чи Аарон Роджерс, заробляють набагато більше, ніж середні гравці. А суперзірки на кшталт Тейлор Свіфт чи Бейонсе отримують надзвичайно більше, ніж середньостатистичні музиканти. Така ж ситуація і з кінозірками світового рівня - це Дженніфер Лоуренс, Скарлет Йохансон, Том Круз, Бредлі Купер чи Двейн "Скеля" Джонсон. Економіка - прямолінійна. Суперзіркові музиканти приносять великі гроші, приваблюючи натовпи фанатів, які хочуть платити, щоб побачити знаменитостей та купити їхні альбоми. Кінозірки просувають фільм за фільмом. Зірки спорту затягують фанатів на стадіони і допомагають своїм командам дійти до кубка й виграти чемпіонат.

Але Франк і Кук побачили феномен переможця як такий, що поширюється у всіх аспектах економіки, та такий, що створює глибоку нерівність у оплаті праці в багатьох індустріях - від консультаційного бізнесу, банківської справи та менеджменту до дизайну, моди, медицини та юриспруденції. Зарплата директора, порівняно із зарплатою середнього працівника, стрімко виросла. Протягом останніх чотирьох десятиліть, у 1978–2015 роках, директори насолоджувалися зростанням зарплат на більш ніж 940%, тоді як ставки звичайних працівників зросли лише на 10%. У 1965 році в середньому директори заробляли у 20 разів більше, ніж звичайні працівники.

У 2000 році співвідношення збільшилось до 300:1 й досі є таким. В основному зростання директорської зарплати підживлювалося за рахунок підвищень ставок на біржі та інших форм негрошових компенсацій і ґрунтувалося на тому, що подібні умови створюють потужний стимул для кращої продуктивності. Проте сталося інакше. Ситуація дійшла до того, що зв’язок між зарплатою директора та продуктивністю компанії майже урвався. Згідно з даними наукового дослідження заробітних плат 800 директорів у 429 корпораціях, компанії, якими керували найбільш високооплачувані директори, мали найгіршу продуктивність у 2004–2014 роках. 

Міста також захоплює феномен переможця, який отримує все. Подібно до того, як суперзіркові таланти в економіці отримують непропорційно великі винагороди, суперзіркові міста звеличуються над усіма іншими. Вони створюють найвищі рівні інновацій, мають високу концентрацію компаній, що є провідними у сферах фінансів, медіа, розваг та у високотехнологічних індустріях. Міста стають домом для непропорційно великої частки світових талантів. Це не просто місця, де найамбітніші та найталановитіші люди хочуть бути, - це місця, де такі люди мусять бути. І така динаміка накопичується та посилюється.

Економіка цих міст зростає і стимулює попит на кращі ресторани, театри, нічні клуби, галереї та інші міські принади. Успішні бізнесмени і підприємці забезпечують діяльність міських музеїв, концерт-холів, приватних шкіл й університетів. Податки з їхніх зростаючих доходів прокладають шлях для нових шкіл, громадського транспорту, бібліотек, парків і так далі, що, у свою чергу, посилює переваги самих міст. Усе це приваблює ще більше виробництв і талантів. Це потужний кругообіг подій, що посилює переваги цих міст протягом років. Різниця між суперзірковими містами та усіма іншими містами на планеті - від старих застійних індустріальних міст Сполучених Штатів і Європи до збіднілих та економічно відірваних міст країн Півдня - величезна, і вона зростає. 

Які ж міста входять до найвищого рейтингу світових суперзірок? Існує безліч класифікацій глобальних міст, кожна з яких охоплює певні аспекти, такі як економічний потенціал, конкурентність чи привабливість для життя. Всебічну оцінку можна отримати, комбінуючи ці аспекти.

Нью-Йорк і Лондон знаходяться на верхівці рейтингу з оцінками 48 та 40 відповідно. Токіо, Гонконґ, Париж, Сінґапур і Лос-Анджелес належать до другої категорії глобальної урбаністичної потужності, з оцінками 13–29. Усі інші міста: Сеул, Відень, Стокгольм, Торонто, Чикаґо, Цюрих, Сідней, Гельсінкі, Дублін тощо - входять у третю категорію як важливі регіональні фінансові та економічні центри з ключовими світовими функціями. Бостон, Вашингтон (округ Колумбія) і Сан-Франциско грають додаткову роль як спеціалізовані інтелектуальні й технічні хаби. Суперзіркові міста формують влас-

ну лігу та часто мають більше спільного одне з одним, аніж з іншими містами своїх країн. 

Суперзіркові міста володіють унікальними видами економіки, які базуються на найбільш інноваційних та високовартісних індустріях, зокрема фінансах, медіа, розвагах і технологіях. У цих містах усе відбувається блискавично: інформація поширюється зі швидкістю світла, інновації впроваджуються у шаленому темпі, бізнес формується і розвивається миттєво. Ця швидкість разом із величезними розмірами самого міста підтримує успіх продуктивності. 

Такий божевільний темп - це не просто перше враження спостерігача, як у старій фразі "за нью-йоркську хвилину", а об’єктивний науковий феномен. Науковці Інституту Санта-Фе - аналітичного центру, що спеціалізується на комплексних адаптивних системах, - виявили, що міста мають свій унікальний вид метаболізму. На відміну від біологічних організмів, чиї метаболічні процеси сповільнюються при збільшенні розміру організму, метаболізм міст зростає тим швидше, чим більшим стає саме місто. Як підсумували науковці Санта-Фе, при збільшенні населення у два рази мешканці міста стають у середньому на 15% винахідливішими, на 15% продуктивнішими та на 15% заможнішими. 

Переваги, накопичені суперзірковими містами, є набагато стійкішими порівняно з отриманими суперзірковими талантами. Неважливо, наскільки популярним є твоє ім’я, зірки сходять і падають. Професійні атлети будують відносно коротку кар’єру й завжди можуть бути усунуті через травми. І навіть найпривабливіші кінозірки старішають та зникають з горизонту.

Великі міста теж можуть занепадати і, звісно, занепадають: наприклад, Детройт колись був великим містом. Проте найбільші за розміром і найбільш домінантні міста мають схильність до подвоєння своїх здобутків. Протягом майже двох десятиліть Нью-Йорк пережив кілька катастроф: масову терористичну атаку в 2001 році, падіння економіки технологій під час доткомівської бульбашки, фінансову кризу 2008 року, що похитнула увесь світ, та ураган Сенді у 2012 році - і все ж він залишився найбільш економічно потужним містом на планеті. 

Урбанізм, у якому переможець отримує все, перетасував міста світу відповідно до того, як глобалізувалася і зростала промисловість. Історично склалося так, що кожна заможна нація мала своє власне виробництво автомобілів, сталі, електроніки, хімікатів тощо. У міру того, як бар’єри для торгівлі зникали, а національні індустрії поставали перед потребою глобальної конкуренції, деякі компанії були поглинуті іншими або вийшли з гри. Замість численних маленьких компаній, кожна з яких грала на своєму полі, тепер існує відносно невелика кількість гігантських міжнаціональних конгломерацій у кожній сфері промисловості. Тим часом дрібні компанії виживають, змагаючись за дедалі менші шматочки пирога.

Глобалізація так само перегрупувала рейтинг міст світу. У міру того, як просторовий розподіл праці - поширення різних видів економічної діяльності у різних місцях - ставав більш вузькоспеціалізованим, дедалі менше міст були здатні утримувати найбільш економічно вигідні види діяльності. Найцінніші таланти та найприбутковіші індустрії, поширені раніше у багатьох малих та середніх містах, тепер концентруються у меншості суперзіркових. Ці міста - неначе піки світової економіки, і вони процвітають; міста, що умовно є меншими вершинами, перебувають у стані стагнації; ті ж, котрі є уявними долинами й рівнинами, взагалі занепадають. 

Скептики можуть зауважити, що у таких суперзіркових містах, як Нью-Йорк, Лондон і Лос-Анджелес, чи у таких інтелектуальних хабах, як Сан-Франциско, Вашингтон (округ Колумбія) і Бостон, не спостерігається високий рівень зростання населення, як в агломерації міст Сонячного поясу США, наприклад у Фініксі, Далласі чи Атланті. Проте зростання населення не обов’язково відображає динаміку тієї сили, що лежить в основі розвитку суперзіркових міст. 

Переваги суперзірок вимірюються якістю, а не кількістю. Суперзіркові міста - це бастіони найзаможніших і найуспішніших людей. Висока та постійно зростаюча вартість їхнього життя означає, що більшість людей не витримує фінансового навантаження і зрештою переїжджає у дешевші регіони на кшталт Сонячного поясу, що спонукає розвиток цих місць. Також існує думка, що високі ціни у суперзіркових містах та інтелектуальних хабах будуть поступово спричиняти переїзд деяких компаній, що працюють у ключових видах індустрії, у дешевші місця, і це приведе до так званого "розвитку решти". Це справді впливатиме деякою мірою на ціни на ринку нерухомості. Та, як покаже наступний розділ цієї книжки, ймовірність того, що високотехнологічні індустрії роз’їдуться із суперзіркових міст і технохабів, дуже низька. Схоже, що навпаки: вони дедалі більше скупчуються у суперзіркових містах. 

Астрономічні ціни на нерухомість у суперзіркових районах та містах, як і неймовірна різниця між цими цінами та цінами у будь-якому іншому місці, є результатом роботи базового двигуна капіталістичного розвитку - сили кластеризації. У містах існує два види кластеризації. Перший і найочевидніший - скупчення підприємств та індустрій. За визначенням провідного економіста ХІХ століття Альфреда Маршалла, переваги виникають саме тоді, коли конкурентні підприємства скупчуються. Пол Крагмен отримав Нобелівську премію, зокрема, за глибинне дослідження того факту, що скупчення компаній формує нашу економічну географію і живить економічне зростання.

Великі густонаселені міста усіляко сприяють розвитку процвітаючих індустріальних кластерів, таких як фінансовий хаб Нью-Йорка чи Лондона, кіноіндустріальний у Лос-Анджелесі, модний у Мілані та Парижі, технологічний у Сан-Хосе. Другий і, можливо, важливіший тип кластеризації - скупчення кваліфікованих й амбіційних людей. Джейн Джейкобс доволі оригінально продемонструвала, яким чином скупчення різноманітних груп людей та їхніх навичок рухає міську економіку. Лауреат Нобелівської премії, економіст Роберт Лукас формалізував її глибинне дослідження кластеризації талантів у теорію економічного розвитку, що ґрунтується, за його словами, на зовнішніх факторах людських ресурсів. 

Суперзіркові міста збирають разом талановитих людей з усіх куточків планети, незалежно від їхньої раси, етнічної чи національної приналежності, сексуальної орієнтації. Від третини до половини високотехнологічних стартапів, започаткованих у затоці Сан-Франциско протягом останнього десятиліття, мають у складі засновників щонайменше одного іммігранта. 

Проте цей процес не лише посилює сам себе, а й створює фундаментальне протиріччя. Сила кластеризації не лише приводить до зростання, а й збільшує конкуренцію за обмежений міський простір. Чим більше речей зосереджено в одному просторі, тим дорожчою стає земля. Чим дорожча земля, тим вищими стають ціни на житло та інші важливі речі. 

Уривки ще з яких книг можна прочитати на LIGA.net:

Последние дни Третьего Рейха: как рухнул Берлин. Отрывок из книги

Эмоции - наше все. Как черствость лидеров убивает компании. Книга

Фукуяма: Как Украине стать Данией и причем тут сильные институты

Долой прокрастинацию. Успеть все и не сойти с ума. Книга

Мир не так плох, как вам кажется. Но что его ждет дальше? Книга

Наш Форматкнига