Підприємці, які загинули на війні: історія Сергія Лимаря, який відновив озеро Попасне

Сергій Лимарь — приватний підприємець з Дніпропетровщини. До початку повномаштабної війни він займався очищенням ставків, річок та озер. Одна з найвідоміших його робіт — відновлення озера Попасне у Дніпропетровській області та річки Кам'янка у Криворізькому районі. Він любив свою роботу, але з дитинства мріяв стати військовим.

Мрія здійснилася 24 лютого — Лимарь став на захист України. А 17 листопада він загинув у стрілецькому бою з росіянами на Донеччині. 

"Він закохався в роботу з технікою"

Переїхавши до Дніпра у 2001 році, Сергій поставив собі за мету — відкрити власну справу, щоб ні від кого не залежати. 

Спершу був різноробочим у покрівельній фірмі, потім керував будівельними процесами у Центростройкомпані, був слюсарем зі складання металевих конструкцій на Укрзалізниці. Відповідальність та впевненість дозволяли йому ефективно керувати людьми.

Після кризи у 2009 році, коли будівництво сильно просіло й замовлень поменшало, Сергій із групою своїх робочих, почали підробляти на інших об’єктах. Поступово його шлях із Центростройкомпані розійшовся.

У компанії "Дніпрорембуд 2014", де чоловік згодом працював майстром будівельних та монтажних робіт, він проявив себе як лідер. За словами дружини Ольги, йому доручали найважливіші об'єкти. 

"Будівництво автосалонів, розробка котлованів. Він почав працювати з габаритною технікою (екскаватори, бульдозери), керував процесами. І він закохався в роботу з технікою. Почав сам вивчати як що працює — вираховував кількість ґрунту, об'єми... Першим об'єктом, який Сергій вів, було відновлення озера Попасне", — розповідає Ольга.

З часом чоловік став підприємцем юридично і почав орендувати техніку — його запрошували відновлювати річки, робити їх глибшими, викорчовувати старі сади тощо.

За словами дружини, клієнти знаходили Сергія за оголошеннями в інтернеті. Фіксованої ціни на послуги не було — вартість кожного об’єкта Сергій прораховував окремо.

Починав працювати зі своїм братом. Для роботи також винаймав людей із селища. Постійно працював з водієм бульдозера та екскаватора, а дружина Ольга була бухгалтеркою.

Ігор Шевченко познайомився з Сергієм, коли той із бригадою виконували будівельні роботи у нього на складі:

"Він був хорошим фахівцем, а його команда — на рівні. Сергій дуже відповідальна і чесна людина. Я ніколи не перевіряв його роботу, бо був впевнений — буде повний порядок, і у фінансах теж. Я довіряв йому в усіх питаннях".

Сім'я та робота

Працював Сергій багато. Дружина Ольга пригадує його слова: "Не даремно ж я в рік коня родився. На роду написано багато пахати". Сергій хотів більше заробляти, аби його доньки й дружина нічого не потребували. Але вмів поєднати сім'ю та бізнес. 

"Навіть на війні, Сергій не забував про дівчаток. Кожній з них підготував подарунки на день народження. Насті подарував смартгодинник, а Златі — планшет, який вручала я зі сльозами на очах, бо татко вже не міг зателефонувати донечці".

"Останнім часом почав частіше брати роботу в інших містах, їздив у відрядження, — розповідає Ольга. Щоб частіше бачити чоловіка, я завжди просилася з ним поїхати. І коли в нього були об'єкти неподалік дому, то брав мене з собою. Я була в нього секретаркою, допомагала із паперовою роботою, яку він не любив".

Мрія бути військовим

Попри любов до техніки, Сергій з дитинства хотів стати військовим. Але коли прийшов час йти до армії, його не допустили за станом здоров'я. Тож про військову кар’єру залишилося лише мріяти.

24 лютого Сергій намагався переконати Ольгу виїхати з дітьми за кордон. Але жінка не залишила його.

Він зрозумів, що працювати, як раніше, не зможе: всі об'єкти, які в нього були, — на межі між Дніпропетровською, Донецькою та Запорізькою областями.

З березня подружжя планувало відкрити офіс у Дніпрі, набрати штат співробітників та виходити на новий рівень. 

"Але лютий усе змінив. Сергій вирішив припинити поки свою діяльність, бо розумів, що без нього ніхто не зможе вести справи, адже він усе сам вирішував, підраховував", — розповідає Ольга.

Так настав час здійснити дитячу мрію. Спершу Сергій вступив до місцевої ТрО. А в травні, нікому нічого не сказавши, поїхав у військкомат, пройшов комісію та вже збирався вирушати в зону бойових дій.

"Тільки тоді він написав заяву про припинення підприємницької діяльності. Папірець досі лежить вдома…"

4 червня Сергій поїхав на навчання у Львівську область, а в липні переїхав у Донецьку область в артилерійському складі 10 ОГШБ, працював оператором-навідником.

Щодня телефонував дружині, мріяв про майбутнє, казав: "Спочатку відпочину, заведу собі невелике господарство,  а потім поїду відновлювати Україну".

13 листопада Сергія перевели з артилерії в піхоту. А за два дні, 15 листопада, близько десятої вечора він востаннє зателефонував дружині. 

Сергій Лимарь загинув 17 листопада  в стрілецькому бою в селі Яковлівка.

Текст підготований платформою пам'яті "Меморіал", яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових. Аби повідомити дані про втрати України – заповнюйте форми: для загиблих військових та цивільних жертв.

Авторка: Яна Ільків