Сумки, книгарня-кав'ярня і шампунь. Три історії родинних бізнесів українців

Відкрити ФОП та організувати невеликий бізнес – один зі способів українців сьогодні триматися на плаву та мати дохід у непростий час. Часто такий мікробізнес організовується просто на кухні. "Виробничими потужностями" є руки підприємця, а єдиними працівниками у справі – сам ФОП та його рідні.

LIGA.net зібрала три історії людей, які розвивають власні проєкти та мають результат.

З фінансисток – у модельєрки сумок: майстриня з Рівненщини відкрила бізнес під час війни

Лариса Бащук з міста Острог, що на Рівненщині, за освітою – фінансистка та філолог. Але з початком повномасштабної війни зайнялася пошиттям текстильних сумок з ручною вишивкою. Продає їх під брендом LaRisa.

До того, яка каже, була "довготривала апробація бізнес-ідеї". Сумки вона шила, навіть продавала. Але прибутковою ця справа не була.

"Але я цим заробила собі репутацію, пізнаваність у соцмережах. Хоча найбільше працювало сарафанне радіо, бо я дарувала сумки родичам, друзям. Вони потім замовляли комусь на подарунок", – згадує підприємиця.

Бізнесом це стало весною 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення. Сім’я залишилась без джерел для існування. Через два-три тижні, які пішли на адаптацію до нових реалій, Лариса вирішила перетворити хобі в бізнес і свідомо зареєструвала ФОП.

Далі подала заявку на грант на власну справу в Дії і отримала суму в 120 тисяч гривень. За ці кошти жінка облаштувала майстерню в одній із кімнат будинку. Придбала більш потужну швейну машинку, ноутбук.

Сума, що залишилась, пішла на придбання матеріалів за гуртовими цінами. Це дало змогу підприємийці витримати перший рік з досить низькими цінами на свої вироби. Основним каналом збуту стала сторінка Лариси в Інстаграм.

"Я вийшла в ефір і розповіла, що починаю свою справу серйозно, реєструю ФОП і мені потрібна підтримка. І якщо хтось має фінансову можливість зробити замовлення у мене, то нехай робить. Якщо хочуть підтримати Україну, то можуть інвестувати у неї", – розповідає Лариса.

Підписники Лариси живуть як в Україні, так і за кордоном. Тому на початку великої війни найбільше хвилювало доставлення замовлення. Але клієнти проявили розуміння: готові були чекати, скільки треба. Більше того: приймали ситуацію, коли замовлення могло і не дійти. Але все спрацювало з точністю до навпаки – через Укрпошту сумки доставлялись за кордон дуже швидко.

"Якось на другий місяць війни я потрапила на вебінар від Укрпошти. І почула про домовленості з Польщею: у Варшаву доставляли в аеропорт гуманітарку, а з відти – розвозили вантажі по світу. Так, на вантажні літаки з Америки завантажувались посилки і вони летіли прямим рейсом у Штати. Тоді, в перші місяці війни, в Штати посилка могла дійти за 7-10 днів. Була більша проблема з тим, як і коли вона до Польщі потрапить", – каже майстриня.

В асортименті Лариси – текстильні вишиті сумки різних моделей (шопери, саквояжі, рюкзаки) заколки, краватки, ладунки, пояси, ялинкові прикраси. З роботою Ларисі допомагає її сестра, яку вона офіційно працевлаштувала в себе.

Вартість невеликої сумочки через плече стартує від тисячі гривень. Середньої величини – від 2-2,5 тис. грн. В основу ціни лягла собівартість виробу плюс прибуток. І, як зізнається майстриня, "трішки егоїзму".

Лариса поділила свою цільову аудиторію на умовні три групи з огляду на те, для чого вони купують її вироби.

"Перша – це українці, які виїхали за кордон і для яких мої вироби – це точка дотику з Батьківщиною. Друга категорія – українці, які побували за кордоном, обзавелись друзями і хочуть зробити їм подарунок. Або українці, які живуть в Україні і замовляють презенти для друзів-іноземців чи делегацій. Остання категорія – українці, які купують собі або друзям на подарунки. Їх усіх приблизно порівну", – розповідає підприємиця.

Щодо ринку хендмейду загалом, то, за словами, Лариси, він в Україні дуже просідає у порівнянні з іншими країнами. Люди чомусь не надто цінують ручну роботу, вважаючи, що самі можуть зробити так само і це не важко.

"Маленькими кроками, але таке відношення змінюється. Найбільший прорив стався з повномасштабним вторгненням. Адже на Заході, у Штатах, дуже цінується ручна робота. І коли у світі привернулась більша увага до України, тоді наша майстерність вийшла на поверхню. Я знаю, що були іноземці, які цілеспрямовано шукали таких крафтових майстрів, щоб їх підтримати. Мені теж писали такі люди", – пригадує майстриня.

Книгарня-кав’ярня і власна випічка: ветеранський бізнес киян

Кияни Марія та Юрій Яремови у 2020 році відкрили кав’ярню-книгарню "На підвіконні". Місце доволі відоме на лівому березі Києва. Під час зимових блекаутів 2023 року сюди приходило працювати чимало людей. Юрій – ветеран АТО/ООС. Марія до відкриття кав’ярні 4 роки пекла смаколики на замовлення.

"Ідея відкрити кав’ярню виникла спонтанно. Юра повернувся з фронту, отримавши після поранення компенсацію в 500 тисяч гривень. В нас з'явились гроші, але ми не знали, що з ними робити. На будинок не вистачало. Юра зі своєї роботи хотів звільнятися і шукав власний проект. Побачив оголошення, що мережева книгарня пропонувала франшизу. Але ми не могли знайти під неї підходящого приміщення. В результаті знайшли це і вирішили, що будемо розвиватися самі", – розповідає підприємниця про початок справи.

Отриманих коштів вистачило на запуск кав’ярні. Але згодом довелося брати кредит на облаштування літнього майданчику. Фінансово допомагали і батьки. Загалом за 4 роки в кав’ярню інвестували понад мільйон гривень.

У Яремових вийшло об’єднати три справи: випічку солодощів, кав’ярню та книгарню. У закладі є повноцінна кухня. Крім того, Марія пече солодощі на замовлення. Книги на продаж у їхньому закладі також є. І кожна справа має свої особливості.

Щодо книг, то закупити їх великий асортимент немає можливості, бо більшість видавництв не дають книги під реалізацію невеличким книгарням. Замовлення потрібно оплатити наперед. Яремовим погодилось дати книги під реалізацію два видавництва.

Але звання книгарні-кав’ярні заклад носить не дарма. Подружжя працює над створенням відповідної атмосфери через літературні вечори, що також приваблює відвідувачів. У кав’ярні були творчі зустрічі з письменниками Тамарою Горіха-Зерня, Віталієм Запекою, Тимофієм Шушарою. Також проводили аукціон – збирали кошти на авто для підрозділу Юрія – на якому виступав лідер гурту "Мандри" Фома.

"Зараз це все трохи заглохло. Бо насправді вимагає багато сил", – каже Марія.

Випічка, у свою чергу, займає багато часу та сил. Вона може виходити у непродані залишки. В асортименті Марії були меренгові рулети, торти, львівські сирники, макарони, веганські цукерки. Власні вироби на вітрині підприємці позначали підписами: розуміли, що саме за цим люди до них ідуть.

"Я просто жила на роботі, працюючи по 12-16 годин. Майже два перші роки працювала без вихідних. Десь незадовго до повномасштабного вторгнення я змогла робити собі один вихідний на тиждень. Коли розпочалась повномасштабна війна, Юра записався у ТРО, а я жила 4 місяці у кав’ярні з нашою собакою. Біля кухні у нас є ще одна кімнатка. Мені тьотя привезла матрац і я в ній спала", – пригадує Марія.

На рентабельну ціну своїх смаколиків вийшли не одразу. Під час ковіду ставили невелику націнку, беручи до уваги, що фінансовий стан багатьох українців погіршився. Доки не зрозуміли, що нічого не заробляють.

Також, якщо хочеш заробляти, потрібно орієнтуватися на бажання клієнтів. Так в меню додались нові позиції. Крім виготовлення власних смаколиків, почали замовляти їх в інших кондитерів.

З іншої сторони, деякі ініціативи по привабленню клієнтів не виправдали себе. На початку роботи кав’ярні Марія організувала для відвідувачів вазочку із безкоштовними цукерками – як комплімент до замовлення. Але коли цукерки почали розбирати жменями, від ідеї довелось відмовитись.

Так прийшло усвідомлення, що відкривати власну кав’ярню краще маючи певний досвід у цій сфері.

"Якщо ти не знаєш внутрішніх процесів, багато нюансів залишаються поза увагою. Наприклад, я спекла торт. Я ж знаю, що він класний, його всі купуватимуть. А люди в цей день не пішли гуляти – і він в тебе стоїть. Або, наприклад, для того, щоб його наважилися купити, торт треба розрізати. І, скоріш за все, цей шматок доведеться з'їсти самому, бо для вітрини він непривабливий. Є якісь тенденції, які буває важко зловити. У нас раніше понеділок був потенційно хороший день. Тепер він незрозумілий. Середа потенційно поганий день, але зараз ще якось тримається", – перелічує особливості бізнесу Марія.

У Яремових, крім них, працює дві баристи та бухгалтер. За фінанси –підрахунок і виплати – відповідає Юрій. Зимові місяці кав’ярня працювала практично в нуль. Доходів вистачало на оренду і оплату комунальних і зарплати. Загалом же Марія схиляється до того, що краще подружжю разом не працювати, бо робота впливає на стосунки.

"Якщо на роботі десь розійшлися в думках, то вдома вже важко перемкнутися. І фактично Юра – мій начальник, а я його підлегла. Ми ніби і рівні, але в деяких моментах є нюанси. У нас різні уявлення про деякі аспекти бізнесу. І якби я про це говорила з іншою людиною, від якої я морально і емоційно незалежна, мені легше було б відстоювати свою точку зору. А тут включаються емоції і буває виходиш за рамки. Це ускладнює роботу", – ділиться підприємиця.

Виробництво натуральної косметики: історія сім’ї із Сумщини

Із виробництва на кухні перших твердих шампунів розпочалась і сімейна справа Альони та Ігоря Євтушенків з міста Шостка Сумської області. Зараз їхня продукція продається під брендом SHENKO – скорочено від прізвища подружжя. В асортименті не лише тверді шампуні, а й догляд за волоссям і тілом.

Все почалося із того, що співзасновниця бренду Альона помітила, що її волосся в поганому стані і потребує відновлення. Втім, на той час вона вже давно була в пошуку ідеї для власної справи. Тому цей напрям її зацікавив.

"Я вісім років працювала майстром по нарощуванню вій. Але відчувала, що здатна на щось більше, тому шукала себе. Коли в мене почались проблеми з волоссям, дівчата, мої клієнтки, почали мені радити різну косметику. Я багато чого перепробувала, але нічого не допомагало. І якось одна з клієнток принесла шматочок твердого шампуню. Мовляв, це натуральна косметика. Пам’ятаю, я дивилась на нього і думала: "в сенсі натуральна косметика? Що туди кладуть?" І мені стало цікаво, який її склад і чим вона може мені допомогти", – пригадує підприємиця.

Результат від використання твердого шампуню Альоні сподобався і вона почала збирати інформацію про нього. Ідеєю виготовлення натуральної косметики поділилась із чоловіком, він її підтримав.

"Я сказала, якщо в мене вийде відновити своє волосся, то як було б класно допомагати іншим людям. З самого початку, коли я шукала ідею для реалізації, мені було важливо робити щось корисне", – каже жінка.

Спочатку Альона суміщала виготовлення твердих шампунів з основною роботою. На зарплату з неї оплачувала собі навчання – потрібно було розібратися зі складом, впливом на шкіру, специфікою виготовлення продукту.

Тестування власного продукту тривало до 8 місяців. Альона готувала, змінювала рецептуру і випробовувала на своєму волоссі, доки результат її не задовільнив. Перші зразки шампуню вона дарувала знайомим і клієнтам з роботи. Коли ж пішли замовлення, стала готувати шампунь невеликими партіями з 15 штук.

Для пошуку нових клієнтів Євтушенки завели сторінку в Instagram та одночасно запустили сайт. Згодом з’явився і офлайн-магазин у Шостці.

Перших пів року Альона суміщала виготовлення шампунів з основною роботою. Але коли замовлень стало забагато зосередилась лише на своїй справі. Ще через пів року свою роботу продавця-консультанта кинув і Ігор та приєднався до дружини.

Зараз у Євтушенків є окреме приміщення, обладнане під виробництво, де виготовляється твердий шампунь. Щодня там виготовляється до 300 штук твердого шампуню різної ваги.

Також з’явилось команда з 10 осіб. Наймані працівники відповідають за виготовлення шампуню, прийом, оброблення та відправку онлайн-замовлень. Засоби по догляду за волоссям та тілом виготовляються окремо на лініях інших заводів за рецептурою Альони.

"Ми до останнього робили все вдвох. Я дуже переживала як з роботою буде справлятися інша людина. Але тут захворіла сильно моя бабуся, за нею потрібен був догляд і виробництво стояло. Тому ми наважились на перших помічників. Однією з них стала моя колишня клієнтка з попередньої роботи. Катя з самого початку в мене повірила і сама попросилась до нас працювати. Другою помічницею стала моя тітка. Насправді нам дуже пощастило з ними. Вони перейняли весь наш досвід і навчили потім інших членів команди", – каже підприємиця.

В сімейному бізнесі Євтушенків Альона відповідає з створення продуктів, Ігор – за фінанси та просування бренду. Для виготовлення нових продуктів співпрацюють з технологами.

"Ми мріємо про свого технолога. Технологів-розробників дуже мало і в основному вони працюють на аутсорсі або у великих компаніях. Тому зараз у нас є кілька технологів, з якими ми співпрацюємо. Вони вже під нас розробляють рецептури. Але є великий плюс в тому, що спочатку я сама займалась виготовленням шампунів. Ми не з одним фахівцем вже мали справу. І багато з них думають, що можна зробити замовлення за своїм рецептом, замінити інгредієнти. Досить важко знайти розуміння, щоб людина зробила продукт конкретно за твоїм завданням", – описує труднощі співпраці Альона.

Головні статті витрат – інгредієнти для продукції та реклама. Основний канал просування у Євтушенків – Instagram. Перш за все – таргетована реклама, на яку іде найбільше коштів, та реклама у блогерів. Також вкладають кошти у виготовлення якісного контенту.

Спільна справа, за словами подружжя, стосункам не заважає. Вони звикли бути постійно разом.

"Так, ми сваримось іноді, це присутнє. Просто все залежить від того, які у вас відносини. У нас з самого початку стосунки такі, що ми постійно разом. Тому, коли почали ще й працювати спільно, це навпаки нам в кайф. Було певне полегшення, що рідна людина з тобою розділяє спільну справу, хоче також працювати на її благо", – каже Альона.

Щодо ринку натуральної косметики, то, за словами Євтушенків, він уже сформувався і ввійти в нього не так легко, як кілька років тому.

"Зараз більша конкуренція. Інші виробники теж підхопили цей тренд на більш якісну натуральну косметику. Все це загалом добре вплинуло на ринок, з'явилось більше гарної української косметики", – каже підприємиця.