"Видавництво — не та галузь, де ти кинув грошей і чекаєш прибутку", — подружжя Кідруків

Рік тому відомий український письменник Макс Кідрук оголосив про відкриття власного видавництва "Бородатий Тамарин".

"Не беруся стверджувати, що це найбожевільніший з наших учинків, але він точно входить до першої трійки", — написав він 15 листопада 2022-го у себе на Фейсбук-сторінці.

З того часу "Бородатий Тамарин" випустив бестселер автора "Колонія", який розійшовся понад 30-тисячним тиражем, три книги іноземних авторів і має в розробці ще близько 20 проєктів.

Чому вирішили запуститись під час війни, від чого залежить успіх видавництва та якими є особливості книжкового ринку, подружжя Тетяна та Макс Кідруки розповіли спеціально для LIGA.net.

Видавництво — логічний крок

На момент відкриття видавництва Макс Кідрук уже був відомим письменником, книги якого розходились великими тиражами, а читачі робили передзамовлення на нові. Відкриття видавництва, стверджує він, стало наступним щаблем у розвитку їхньої команди.

"У певний момент ми зрозуміли, що ми робимо всю роботу з підготовки книги до виходу. Редакторка, яка працювала над текстами, — це була наша редакторка. Так, її роботу оплачувало видавництво, але я працював з нею напряму. Так само я обирав людей, які робили обкладинки, контролював цей процес. Тобто, ми робили все: від написання тексту до його підготовки до друку. Тому це було логічне рішення, щоб почати й друкувати самим. Але я тут наголошу, що ми точно не робили це через гроші. Це не було головною причиною. Ми одразу зрозуміли, що це видавництво не має бути самвидавом  Макса Кідрука. Ми з Тетяною обоє багато читаємо і вважаємо, що є багато книг, яких не вистачає українському ринкові", — каже письменник.

Війна, темрява і сумніви

Кідруки визначилися, що їхнє видавництво працюватиме у ніші нонфікшну й наукової фантастики. Зараз подружжя активно працює з іноземними й українськими авторами. Книги "Бородатого Тамарина" можна придбати як на сайті видавництва, так і в книжкових мережах.

Утім, рік тому все було далеко не так райдужно. Макс закінчував першу книгу "Колонія" з анонсованої трилогії "Нові темні віки". Це була праця майже трьох років обсягом у 900 сторінок. І питання її випуску постало в один з найважчих періодів життя країни — осінь 2022-го, коли Росія вже почала бити по українській енергосистемі і не було розуміння, як функціонуватиме не те що книжковий ринок, а держава взагалі. За таких обставин Макс був проти запуску видавництва.

"Я вважав і досі вважаю, що все було проти цієї книжки. Війна, стан ринку, обсяг твору. Це ми зараз говоримо, як усе добре, маючи за спиною 33 тисячі надрукованих примірники і ще 4 тисячі, які додруковуються. Минулого жовтня-листопада це все так не видавалось. Ми сиділи в темних, холодних будівлях, не знали, чи буде взимку не те що світло, а зв'язок. Чи працюватиме пошта і буде можливість отримувати замовлення, опрацьовувати їх і відправляти. Зараз це видається класною історією, як ми мали зібратися і подолати всі труднощі. А тоді це здавалось таким, що ти просто несешся в стіну і залишишся на Новий  рік з п’ятьма тоннами паперу і без жодної копійки в кишені. От яку ситуацію я очікував, тому очевидно, що я цьому опирався", — пригадує видавець.

Але команда і дружина наполягали на протилежному і переконували, що запускатися потрібно.

"У мене був один головний аргумент. Я бачила Макса в цей момент, він був дуже розгублений і повторював одне: "Все, моя кар’єра закінчена. Нікому не потрібні будуть книжки. Праця трьох років летить у смітник. Моя робота нікому не потрібна, кар’єра нікому не потрібна і я поїду таксувати". Я тоді сказала, що це дурна ідея, ти мусиш дописати роман і ми подумаємо, що ми з тим будемо робити. І коли прийшов час таки вирішувати — видавати чи класти в шухляду стола і чекати закінчення війни — я сказала, що потрібно видавати. Бо навіть якщо нічого з цього не вийде, не можна залишати роботу трьох років. І якщо є люди, які чекають на книгу, то це потрібно було робити. Так, це було страшно. Страшно втратити гроші. Але я подумала, що ми ще молоді і зможемо заробити", — наводить свою думку Тетяна Кідрук.

Подружжя ризикнуло і надрукувало книгу. І це стало надійним фінансовим фундаментом для їхнього молодого видавництва. У перший 12-тисячний тираж "Колонії" Кідруки планували вкласти близько 2 млн грн — всі свої заощадження. За їх словами, цих коштів мало вистачити на друк книжки та закриття всіх поточних рахунків, навіть якщо книгу не розкуплять. Але власних коштів вкладати не довелось. Від нового видавництва було оголошено передзамовлення на "Колонію" й отриманих грошей вистачило, аби надрукувати перший наклад. Саме завдяки цій книзі, попит на яку не падає, видавництво має можливість розвиватися.

"Росія била по всій енергетичній системі України й насправді ми не знали, коли нам вдасться видати книгу, коли вона прийде і як. Ми друкували її в Харкові, а місто було під обстрілами, без електроенергії. Але нам усе вдалося і продається вона дуже добре, що дає нам змогу вкладати кошти в наступні проєкти. Зараз ми маємо близько 20 проєктів і масштабуємося завдяки тому, що у нас є перший бестселер, який дає нам кошти", — каже Тетяна.

Видай бестселер або загинь

Насправді наявність книжки-бестселера у видавництві відіграє ключову роль. І з фінансової поглядуу, і в плані закріплення на книжковому ринку. Тому на запитання: а що робити видавництвам, які бестселера не мають, Макс Кідрук відповідає коротко і впевнено:

Наявність бестселера спрощує вхід у мережі книжкових магазинів, які далеко не завжди працюють з малими видавництвами.

"Великі мережі й це — не докір їм, а просто особливість ведення бізнесу — не ведуть справи з видавництвом, в якого одна-дві книги. Це для них надто невигідно, складно і не потрібно. За винятком, якщо ця одна книга — не мегабестселер. Якби у нас не було "Колонії", яку рік тому хотіли абсолютно всі, ми б банально не вийшли на ринок великих мереж. І хай би скільки мали грошей і надрукували книг, це був би просто неліквід, який ми продавали б через сайт обмеженими кількостями і це все за лічені місяці сколапсувало б. "Колонія" дала нам можливість вийти на всі ці мережі, укласти загальні угоди й здебільшого на наших умовах. Уже потім за цим "криголамом" пішли інші наші книги. Забери звідси "Колонію" — не було б нічого. І коли я кажу, що "не засновуйте видавництво", то кажу це цілком серйозно. Це не та галузь, де ти прийшов, кинув грошей і чекаєш прибутку. Тут багато засновано на контактах, на дуже суб’єктивних речах, і гроші відіграють малу роль", — переконаний видавець.

Найдорожчий у видавництві книги — її друк

За словами Кідруків, книжковий ринок в Україні зараз переживає складні часи. І видавництва, як його складова, — також.

"Є багато малих видавництв, за якими ми стежимо і вболіваємо, але щодо яких у нас прогнози доволі похмурі", — каже письменник.

Протягом року існування видавництво Кідруків вийшло на 9 млн грн річного обороту. Щодо прибутку, то видавці точної суми назвати не можуть, бо наразі все вкладають назад у справу. Основні статті витрат видавництва — це робота команди (перекладача, якщо книжка іноземного автора, наукового редактора, літредактора, коректора, дизайнера), купівля авторських прав на книгу, склад, де зберігаються тиражі і, власне, друк книги. Останній пункт — найбільша стаття витрат серед усіх. Це особливість саме українського ринку. За кордоном більше коштів витрачається на оплату праці фахівців. 

"Чому дорожча вартість друку. На це впливає чимало факторів. Папір купують переважно за кордоном. Дивно, звісно, виходить, що наше дерево їде з країни, а повертається дорогим папером. Але його вартість прив’язана до курсу долара. Значно зросла ціна на нього, коли почалася повномасштабна війна і курс долара підскочив. Відповідно, друк теж здорожчав. Багато людей кажуть, що книги є страшенно непіднімними в ціні. Так, вони є дорогими як на наш український ринок. Але є речі, які прив’язані до цієї економічної ситуації. І ми нічого не можемо зробити. Є закладені витрати друкарні, яка купує папір, фарбу, платить за електроенергію, амортизацію обладнання, зарплату працівникам. Тому друк насправді є дорогим", — пояснює Тетяна Кідрук. 

Роялті й іноземний ринок

У "Бородатому Тамарині" ролі розподілилися так, що з українськими авторами здебільшого працює Макс, а із закордонними — Тетяна. Вони шукають цікаві, на їхню думку, тексти, домовляються з авторами або їх агентами про вихід книги та розмір роялті, який варіюється від 8% до 12% від відпускної вартості книги. Тобто, від тієї ціни, за якою книга виходить із видавництва. Книжкові магазини додають до неї свою маржу.

Утім, з агентами можна торгуватися.

"Наприклад, він пропонує 15% з проданого примірника від відпускної ціни. І ми починаємо торгуватися. Кажемо, що це призведе до здорожчання книги. Бо ти як видавець повинен закладати цих 15% у її вартість. І залежно від того, наскільки книжка нова, чи вона є популярною, чи знято за нею фільм або серіал, вийшла вона 10 років тому чи ми минулого року, чи три місяці тому, розмір роялті можна зменшити", — пояснює Тетяна.

За словами Тетяни, з іноземними авторами працювати дещо складніше, оскільки це уже – зовнішньоекономічна діяльність, яка має свою специфіку.

"У період війни це трохи складніше функціонує, виникають проблеми з оплатою. Бо ти платиш у валюті, а в нас були обмеження на такі платежі. Необхідно було надавати додаткові документи з поясненнями, за що ти платиш, куди, кому. Є чимало нюансів: правильно укласти договори з авторами чи агентствами, щоб банки пропустили платіж, а в податкової не було питань", — пояснює Тетяна. 

У видавництві частина команди працює у штаті, частина — на аутсорсі, їх залучають під конкретні проєкти. Окрема людина відповідає за склад книг, прийняття, оброблення та відправлення замовлень. Є бухгалтер, піарниця, яка організовує тури Макса як автора, заходи для промоції книжок видавництва. Окрема людина працює із соцмережами. Науковим редактором деяких книг виступає Макс. Але видати книгу — це лише половина справи. Інша частина роботи видавництва — продати її.  

"Мають бути угоди з низкою книжкових мереж, агентів, гуртовиків, маленьких книгарень. Бо отой весь наклад книжки — це купа паперу, насправді, неліквід. Треба, щоб була якась умовна труба, куди ти його вкинув і він розійшовся. І тут починається друга частина роботи видавництва, коли ти робиш якісь піар-кампанії, щоб про цю книжку дізналося якомога більше людей", — додає Макс.

І якщо видати в Україні книгу іноземного автора більш ніж реально, то на українських авторів за кордоном не надто чекають. Вийти на цей ринок, за словами видавців, непросто.

"Це дуже важко, хоча ми працюємо над цим. У нас є кілька цікавих контактів, зачіпок. Насправді ми там нікому не потрібні. Те, що говорять, що війна викликала інтерес — це маячня. Ми там нікому не були потрібні, не є й не будемо потрібні, поки самі не проб’ємося і не прогриземося туди. Там цілком самодостатній ринок. Маю на увазі всі західні великі ринки — вони всі самодостатні, і треба дуже сильно постаратися, щоб довести комусь, що ти чогось вартий і щоб на тебе звернули увагу", — описує ситуацію письменник. 

Специфічна ніша і "заморочки"

Видавництво "Бородатий Тамарин" одразу позиціювало себе як таке, що готове й буде серйозно "заморочуватися", таким чином встановивши собі певні критерії та стандарти в роботі. Це стосується як вибору книг для друку, так і їх оформлення. Приміром, кожна серія книг видавництва має свій логотип — зображення тварини, яка найбільше відповідає тематиці. Також засновники видавництва впровадили "тамарин-фактори" — це смайли, зображення яких відповідає певним критеріям: наскільки книжка важка чи легка для сприйняття, сумна чи весела, емоційна чи не надто, чи відкриває щось нове. Подібні нововведення не потребують значних додаткових вкладень. Але це якісно вирізняє їхнє видавництво серед інших.

"Це мінімальні витрати. Мене завжди засмучувало, коли ти ставиш на полицю серію книг одного і того ж автора, а вони всі різні. Але це ж не так все складно, всього кілька додаткових хвилин роботи дизайнера. Тим більше, що багато цих фішок ми раз продумали, зробили дизайн і зараз використовуємо. Так, тоді це були якісь певні затрати, але вони разові. Нам це подобається і людям також. Ні в кого іншого такого немає. Ми привчимо людей до цього і я переконаний, що за кілька років це буде те, на що люди звертатимуть увагу в першу чергу, коли братимуть нашу книгу до рук. Бо вона розповідатиме про те, яка вона: чи не заскладна, весела чи сумна. Тому ні, ці заморочки нам абсолютно в кайф, мінімальні за витратами, і ми раді, що люди на них звертають увагу", — каже Макс.

Наразі видавництво ще продовжує шукати свою аудиторію й досліджувати її. Однак, Кідруки переконані, що тематику, яку вони обрали для себе, надзвичайно важливо розвивати в Україні.

"Ми розуміємо, що, можливо, видавати попсову літературу було б безпечніше. Бо ти знаєш, що ти її продаси. У нас наклади науково-популярної літератури не є настільки великими. Ми ще намагаємося вивчати свою аудиторію — хто купить ці книги. Але ми переконані, що є люди в Україні, які їх хочуть і куплять. У нас було передзамовлення на першу книжку "Динозаври. Новий погляд". Насправді — це перша книжка в Україні про динозаврів для дорослих. Є такі для дітей і рівно нуль для дорослих. І в нас із першого тритисячного накладу цієї книжки передзамовлення було на 700 примірників. Ми намагаємося зрозуміти, хто буде купувати ці книжки. Десь, звісно, прогадаємо, десь виграємо. Але мета — точно не заробити гроші, а дати Україні ті речі, яких раніше не було. Наприклад, у нас зараз перекладається книжка, яка була написана у 1979 році і її ніколи не було українською. І ми розмірковуємо над книжками, які були написані століття тому. Їх теж ніхто й ніколи не перекладав українською мовою", — каже Тетяна.

Специфічна тема породжує і непрості виклики у роботі. Наприклад — переклад термінології, якої українською просто не існує.

"Ми перекладаємо книжки про космос, екологію, клімат. Я сама як перекладач розумію, що багато термінології у нас просто не існує українською. Вона є або російською, або взагалі її немає, бо такого ніхто не досліджував. Або в нас немає фахівців у цій сфері. І ти мусиш із перекладачами і дотичними фахівцями думати: а як краще це перенести в українську мову. І ось насправді це є мета. Можливо, це будуть перші помилки, десь щось не вийде. Але якщо про це не говорити, то де воно має взятися?" — переконана видавчиня. 

"Я наголошу, що ми — фанати книжок. Я розумію, що це — бізнес і він має приносити гроші, це аксіома. Але ми точно не робимо цього, щоб заробити гроші і покласти їх у банк. Це ніколи не було метою", — додає Макс Кідрук.