Яка економічна стратегія об’єднає бізнес, державу та суспільство

Економічне відновлення або стратегія відновлення, про яку останні місяці дуже багато згадують, – не є нашою справжньою метою. Якщо ми відновимо те, що мали до 2021 року, або навіть до 2014 року, цього замало. Нам необхідна стратегія стрімкого розвитку.

Ми повинні входити в Європу зі своєю суб'єктністю, відчувати себе на рівних з такими країнами, як Польща.

Чи можлива така стратегія, чи реалістичний такий стрімкий ріст, і що для цього необхідно? В межах інформаційного партнерства LIGA.net публікує головне з дискусії під час форуму "Диригенти змін" від Deloitte, в якій взяли участь:

• Юлія Свириденко, перша віце-прем'єр-міністр, міністр економіки України;
• Сергій Коваленко, CEO енергетичної компанії YASNO;
• Євген Лященко, голова правління "Укрзалізниці";
• Тимофій Милованов, президент Київської школи економіки;
• Томаш Фіала, генеральний директор Dragon Capital;
• Єгор Григоренко, партнер, керівник департаментів консалтингу та управління ризиками "Делойт" в Україні

Юлія Свириденко: Ми маємо готуватися не до спринту, а до марафону. Ми маємо підтримувати бізнес всілякими інструментами і засобами для того, щоб він працював. У цьому є логічне обґрунтування. Вся наша макродопомога спрямовується виключно на покриття бюджетного дефіциту. Все, що генерує український бізнес може бути спрямоване на підтримку армії.

Це питання, як і короткострокових планів, так і довгострокових. Економічна безпека –  частина мілітарної безпеки. Наш сусід, на жаль, нікуди не подінеться, і загроза буде постійна. І це питання, наскільки ми зможемо перелаштуватися, економічно зміцніти. Від цих факторів буде залежати, чи буде після завершення війни знову інвейжн з боку росіян.

Сильна економіка – це основа обороноздатності нашої держави.

Ми знаємо болі бізнесу, їх потреби, починаючи від тиску з боку правоохоронних органів з бажанням зменшити кількість контролюючих органів до проблем з доступом до фінансування. Намагаємось ці питання вирішувати.

Довгострокова перспектива… Тут плани, прогнози можуть змінюватися. Але всі конкурентні переваги, які ми мали до війни, і які ми показали під час війни, мають лягти в основу подальшої економічної стратегії.

У нас буде необхідність мати обороноздатну армію чисельністю щонайменше 500 тисяч осіб. Це говорить про те, що у нас має і буде розвиватися Military-tech індустрія, ВПК, і це може бути експортною позицією. Якорями економічного зростання.

Сьогодні Україна виглядає, як великий полігон. Ми тестуємо новітні технології, не тільки озброєння, але і з того ж розмінування.

Точно буде АПК. Але з акцентом на переробку. Нам треба від розмов про те, що переробка – це важливо, перейти до конкретних дій і підтримки переробки.

В умовах обмеженості портів стало очевидно, що перероблена продукція – це єдиний спосіб, як її вивезти і при цьому не втратити експортну виручку.

Далі – енергетика, транспорт-логістика, будівництво, і критичні матеріали. Це те, що ми зараз бачимо в фокусі, там, де у нас є конкурентні переваги, і там, де ми відчуваємо, що ми можемо показати стрімкий стрибок.

Зростати середньоєвропейськими темпами – це замало. Тому що падіння 30% . Середньоєвропейський темп – 2-3%. Порахуйте, скільки це років. Нема цього часу.

Томаш Фіала: Згоден, що нам в першу чергу потрібна безпека. Ми поступово звикаємо до ситуації, в якій перебуваємо, і ця небезпека буде десь поруч залишатися. Ми налаштовуємося, що будемо жити, як Ізраїль.

Треба мати змогу інвестувати, робити бізнес в ситуації, яка є зараз, і нічого не чекати. В більшості компаній, які працювали в Україні до війни, вже достатньо успішно це роблять.

Крім безпеки нам потрібна стабільна макроекономічна ситуація. І тут і уряд, і НБУ зробили за останні півтора року дуже гарну роботу. Ніхто не очікував на початку війни, що у нас буде стабільна, гарна макроекономічна ситуація.

Третя умова, яка дуже важлива, — це наша євроатлантична інтеграція. Інтеграція в Європейський Союз і в НАТО дає безпеку з одного боку, а з іншого — доступ до найбільшого ринку у світі.

Четверте – треба робити наші домашні завдання, щоб цей процес інтеграції йшов за планом. Я не очікую, що це буде 2-3 роки. Це буде довше. Якщо Україна стане членом Євросоюзу до 2030 року – це буде великим успіхом.

В першу чергу інвестиції прийдуть з найбагатших економік світу: Євросоюз і Північна Америка.

Тимофій Милованов: Це скінчиться. Може, завтра, бо що завгодно може статися, чи через довший період часу. Але ми маємо бути в тонусі, щоб вижити. Це означає побудову і розвиток економіки сьогодні. Що сильніша економіка, то швидше ми переможемо.

Це означає, що ми маємо працювати з людьми. Повертати людей, якщо це можливо, сьогодні. Не втрачати людей. Маємо надавати соціальну підтримку, освіту, дати дітям майбутнє в цій країні сьогодні.

Це добре говорити про те, що буде після. Це гарна мрія, рамка. Але що станеться, якщо Росія залишиться плюс-мінус такою ж, якою вона зараз є, навіть, якщо можливо, керівники зміняться? Небезпека залишиться. Це означає, що в майбутньому ми маємо витрачати 20% ВВП на безпеку.

Яким чином ми будемо зростати, якщо ми будемо витрачати 20% на безпеку? Нам треба стати членом Євросоюзу, поки його не розкачало цими популістськими праворадикальними тенденціями.

Якщо Росія в чомусь і є супердержавою – це в маніпуляції, в пропаганді. Вони з цим дуже добре працюють і шукають слабкі ланцюжки. Виявилося, що слабким ланцюжком є не ми, а слабким ланцюжком є політики і незадоволені люди в демократичних країнах. І це буде зростати як стратегічна небезпека для нас.

У нас реально вища продуктивність. Не така сильна технологія, не така сильна освіта. Але люди набагато більше мотивовані. Ми хочемо вижити. Це наша сила. І з цієї сили треба черпати все, що нам потрібно, для того, щоб стати сильною країною. За нас ніхто не переможе, на жаль. Воно само не станеться. За нас ніхто не побудує сильну економіку.

Головний стейкхолдер, який змінить цю країну – це бізнес. Тому що він достатньо сконсолідований. Сама держава, на жаль, дуже обмежена зараз війною, популізмом, політикою, соціалкою, щоб брати на себе серйозні, важкі рішення. Беруть, наскільки це можливо, і дуже добре це зараз роблять.

Кожен бізнес максимально робить себе незалежним. Це вже бізнес-модель. Якщо люди не є незалежними, зокрема від держави, вони не будуть змінювати. Коли всі на гачку. А це важко. Тому треба не заходити в сірі практики, а це дорого.

Зараз з'явилася мотивація,тому що є можливість достукатися в майбутньому до капіталу Євросоюзу.

Сергій Коваленко: Якщо ми кажемо з точки зору нашої компанії, як постачальника електроенергії, у нас дуже прості очікування. З 2019 року є вільний ринок для бізнес-клієнтів. Кожен бізнес може обирати собі на ринку свого постачальника, комерційні умови, і це вільний ринок, і це працює. Я очікую, що ми доробимо всі разом цю лібералізацію на ринку кінцевих споживачів, і цей ринок почне розвиватися.

Друга річ – інтеграція з європейською системою. 22 лютого минулого року ми стали частиною єдиної енергетичної системи Європи. Але це був перший крок. Ще є два напрямки, які треба робити. Треба розвивати фізичну можливість перетинів, щоб у нас був вільний експорт та імпорт електроенергії. І потроху, чи швидко, ми повинні прийти до єдності з Європою з точки зору економічних та фінансових умов існування енергетичних компаній.

Дійсно, руйнування великі. Десь 35 днів за минулий опалювальний сезон українці були в середньому без світла. Це багато. За оцінками ООН, було зруйновано більше ніж на 10 млрд доларів енергетичних об'єктів.

Наразі йде відновлювання по всіх напрямках, починаючи від державних компаній, закінчуючи приватними компаніями. В першу чергу, це допомога міжнародної спільноти. 99,9% її йде до державних компаній. Приватні компанії, такі як ми, відновлюємо за власні кошти, за залучений капітал. Це наш бізнес. Для того, щоб він існував, нам треба залучати кошти. І все це робиться.

ДТЕК загалом десь 3,7 млрд витратить на відновлення і на створення додаткової міцності всіх секторів: від генерації до мереж.

Євген Лященко: Все починається зі слова "відповідальність". Перше – відповідальність соціальна. Ти не можеш задаватися питанням: їхати або не їхати, подавати тепло або не подавати, підключати вибірково або не підключати, заплатять за це чи ні, підтримає держава чи ні. Інша історія – це відповідальність перед бізнесом. Якщо ми будемо все робити і не будемо балансувати компанію, то це безвідповідально.

Для нас інвестиція має три блоки. Перший – відновлення зруйнованого, причому в реальному часі. Не завтра, не вчора, а сьогодні. Щоб це відбувалося, компанії потрібно мати достатньо ресурсів для цього. Компанія має бути операційно стабільною, щоб ці витрати нести. Друге – підтримання інфраструктури. Третє – це відновлення, це будівництво вже нових інфраструктурних проєктів.

Держава повинна бути партнером з точки зору перемовини з нашими іноземними партнерами. Давати гарантії, лібералізовувати законодавство, щоб дозволяло більш гнучко підходити до залучення грошей.

Для бізнесу залучати гроші, особливо кредитні, для того, щоб їх проїдати під ліквідність, це дуже неправильна історія, як на мене. Потрібно розуміти, для чого їх залучаєте, і потрібно бути готовими спілкуватися на всіх рівнях і довести, що знаєте, як ці гроші використати.

У нас в "Укрзалізниці" є цей досвід. Ми залучили 50 млн євро під три проєкти. Це конкретні проєкти для розширення можливості переходу в ЄС.

Відповідальність бізнесу – це бути готовим для того, щоб розробити проєктну документацію, щоб знайти такі проєкти. Відповідальність держави – це допомогти. Щоб на всіх перемовинах підтримати бізнес. Щоб збільшити цей обсяг цільових грошей. Щоб підняти пріоритет для України.

Юлія Свириденко: Зрозуміло, що регламенти Європейського Союзу – це регламенти для розвинених країн. Тому частина з них може виглядати, як обтяження. Але частина з них, такі, як, наприклад, промисловий безвіз, дає можливість експортувати промислову продукцію на ринки ЄС, чого зараз не відбувається.

Задача уряду провести правильно перемовини щодо вступу в ЄС і самої інтеграції на тих умовах, які потрібні Україні. Я вважаю, що ми маємо повне моральне право на це. У нас війна. І ми паралельно і воюємо, і працюємо, і ще робимо реформи.

Це питання перемовин про те, на яких умовах ми маємо вступити в ЄС і доступ до яких структурних фондів для нас буде відкритим.

Ми дуже вдячні Ukraine Facility. Просто 50 млрд євро на чотири роки – це критично мало. У нас покриття бюджетного дефіциту на наступний рік – це 45 мільярдів. Нам дуже важливо, щоб  Ukraine Facility став планом не тільки Україна-Європейський Союз, а для американців, для G7, для всіх. І щоб у нас був єдиний лист реформ, який ми маємо виконати, і єдиний план, зрозумілий для всіх гравців і зрозумілий всередині країни.

Нас сприймають як повноцінних переговорників, нас чують і ми хочемо, я не можу сказати відтермінувати синхронізацію з європейським законодавством повноцінним, ми хочемо просто, щоб нам дали певний проміжок часу для того, щоб ми могли більш стрімко стати на ноги. От наша задача. Я думаю, що в цьому зацікавлений і Європейський Союз. Їм потрібна сильна економіка, яка не буде їх тягнути вниз, яка буде повноцінним рівноправним партнером-членом.

Наша логіка вибудована на тому, що нам деякі регламенти можуть гальмувати розвиток певних галузей. Тому треба мати чітку переговорну позицію, і метою і обґрунтуванням цих спеціальних, специфічних умов вступу має бути те, що нам потрібно не просто стрімко повернутися на цифри довоєнної економіки, а нам потрібно будувати краще, швидше і розвиватися активніше.

Євген Лященко: Є велика кількість переваг і можливостей, які дозволять Україні залучати інвесторів або бізнес-інтереси. Не буду про всі говорити. Скажу про одну дуже важливу. Вона стосується безпеки України — це транзитний потенціал. Коли країна є часткою транзиту вона захищена всіма гравцями, які вибудовують цей транзитний ланцюг.

Якщо на 2007-2010 рр Україна мала 15% по залізниці транзит і це було до 70 млн тонн на рік, то зараз – це нуль. Крім того, це був транзит Росія та Білорусь. Було зрозуміло, що ми були дуже вразливі з цього геополітичного погляду, тому що через нас проходила велика частка транзиту країн, які мали на нас власні плани.

В нас є досить великі заявки від Єврокомісії щодо змін в залізничній інфраструктурі. Там є нормальні: безпека руху, технологічні тощо, але є велика кількість бізнесових змін, які повністю змінюють модель роботи Укрзалізниці, і вони не підкріплені ніякими інвестиціями з їхнього боку. Це і є важіль впливу, який дозволяє нам запитувати в них: якщо ви хочете, щоб ми повністю змінили свою бізнес-модель, за які кошти ми це будемо робити, і як це буде балансуватися упрдовж багатьох років.

Сергій Коваленко: Колаборації з іноземним капіталом привабливіші для іноземців, тому що є партнерство з тим гравцем, який вже це вміє робити, який вже є на цьому ринку.

Окрім верховенства права ще потрібні правила гри, які наближені до європейських, тому що коли у тебе локальні правила гри, які відрізняються від їхніх правил, то ці правила нестабільні в часі, це не може бути прийнятним.