Це інтерв’ю не про велике місто, яке може вирішити, куди витратити зайві сто мільйонів – на ЗСУ, на мережі чи на нову ТЕЦ. Ця історія про виживання маленької громади наперекір усьому. Новгород-Сіверський – справді сіверське місто. Північніше громади не знайти.

Долучайтесь до нас на Facebook та беріть участь в дискусіях

До того ж історичне. Тут князювали ще у часи Київської Русі. З 2020 року Новгород-Сіверська об'єднана територіальна громада (ОТГ) – це лісиста громада на околиці Чернігівської області, далека від великих міст, зосереджена на кордоні з Росією.

Голова Новгород-Сіверського про російські обстріли, маленький бюджет і мрії про майбутнє
Новгород-Сіверська громада

Старіюче населення, розкидане по невеликих забудовах серед лісів на грандіозній відстані. Близькість з РФ, з якою торгівля та пасажиропотік з 2014 впав до мінімуму. Віддаленість від шляхів сполучення. Здавалося б, які перспективи розвитку має така невелика громада?

Але, як не дивно, навіть за рік до війни вдалося зробити дуже багато з невеликим бюджетом. А під час війни, під обстрілами і з населенням, що тікає з цих місць, вдалося залучити міжнародну допомогу. І навіть заманити до громади молодих лікарів. І навіть з оптимізмом дивитися в майбутнє. Як? Про це в розмові LIGA.net з головою громади Людмилою Ткаченко.

- Що дала громаді децентралізація? Як це змінило і місто, і громаду загалом?

Децентралізація, звичайно, багато що змінила. Тому що завдяки реформі децентралізації ми об'єдналися в одну величезну громаду. Ми четверта, вдумайтесь, четверта громада в Україні за кількістю населених пунктів. В нас їх 85. І ми маємо площу у 1800 квадратних кілометрів.

- Фактично ви повторюєте старий Новгород-Сіверський район.

Приблизно так. В нас раніше було 25 сільських рад, які приєдналися до міста Новгорода-Сіверського, адмінцентру. Зараз ми маємо 17 сільських округів, ми трішки їх згрупували, тому що 25 старостинських округів – це теж багато насправді. Це нам звісно зекономило бюджет. Можна сказати, що ми оптимізувалися.

- Як це позначилося на бюджеті? Як виріс ваш бюджет розвитку, що ви з ним робили?

Бюджет розвитку у нас насправді вельми невеликий. Я буду говорити більше про бюджет міський. Тому що підприємств, які платять податки, – мізер. І вони з’їдаються захищеними статтями.

Міський бюджет дещо зріс. Доходи в міський бюджет, коли місто само собі жило, були на рівні 50 мільйонів гривень. А коли об'єдналися в одну величезну громаду, в нас бюджет став 125 мільйонів.

- Для такої великої громади це маленький бюджет.

Врахуйте, що це ще 85 населених пунктів. Були такі сільські ради, які платили податки і могли себе утримувати. А були дотаційні. То вони і зараз залишилися.

- Багато?

Ні, навіть не половина і не третина. Декілька старостинських округів.

Голова Новгород-Сіверського про російські обстріли, маленький бюджет і мрії про майбутнє
Людмила Ткаченко (Фото надано Ткаченко)

- На що ви витрачаєте такий бюджет? Які основні статті видатків?

Багато йде на освіту. Левова частка – це освіта. Вона в нас займає насправді десь мільйонів 70, це майже 60%. Це дуже великий кусок в бюджеті, розумієте? Це школи, це обслуговуючий персонал, якому міський бюджет все забезпечує, бере на себе виплату заробітної плати. Тому що освітня субвенція – вона йде з держави. А все решта – садки, школи, вихователі в садках – це ж на утриманні міського бюджету.

Плюс це спортивна школа, це культура. Маємо бібліотеки, клуби сільські – без них ніяк. Знову ж таки, музична школа дитяча – це все на утриманні міського бюджету. Далі – видатки на міську раду. Щоб правильно сказати, це не утримання апарату міської ради. Ми взяли управління  соцзахисту. Воно на утриманні міського бюджету. Не всі громади створили управління. Скажемо так, ми одна з небагатьох, яка взяла на себе таку функцію.

Управління соцзахисту у нас – це територіальний центр обслуговування людей похилого віку з денним стаціонаром. Тобто на утримання таких структурних підрозділів, зокрема апарату, у нас іде десь 30 відсотків.

- Лишається небагато. Що вам вдалося зробити? Коли дивишся на багато різних міст, кожен робить по-своєму. Одні провели якісь роботи, хтось мережі міняв, хтось дороги перекладав. Що вдалось зробити вам?

У нас це було повільно. Ми об'єдналися лише у 2020 році. І вже з 2021 року ми почали жити одною великою громадою. Тобто в нас довоєнне життя – тільки один рік. Але щось зробили.

По-перше, дуже багато часу зайняло саме об'єднання 25 сільських рад. Ми нарешті навели лад і побачили, що у нас наявне і де.

По-друге, ми проінвентаризували землі. Тому що, я скажу чесно, був трохи бардак у сільських радах. І нам довелося провести інвентаризацію за весь 2021 рік. Одразу намагалися щось покращувати. Наприклад, це водонапірні вежі. Ми ставили на баланс, і відразу закуповували і вводили автоматику. Тому що в нас раніше по селах було знаєте як: вода перестала йти, ти пішов, включив насос. Тобто в ручному режимі було. А зараз ми автоматизували. Це ще у 2021 році було.

Ми почали нарешті ремонтувати дороги. Серед іншого – підсипати. Тому що це села, туди треба просто доїхати. Вони мають дуже великі відстані одне від одного. Щоб розуміти – у нас громада розтягнулася майже на 100 кілометрів з півночі на південь.

Голова Новгород-Сіверського про російські обстріли, маленький бюджет і мрії про майбутнє
Фото надано Ткаченко

В нас ґрунтові дороги, їх дуже багато. Ми почали приділяти цьому увагу. Відновили автобусне сполучення, якого за сільських рад не було. Тому що нам треба було пов’язати старостинський округ, щоб люди мали сполучення з адмінцентром. Це і медичні послуги, і соціальні послуги. Життя почало знову рухатися. Так ми відновили шість автобусних маршрутів. У громаді з’явився, до речі, соціальний автобус. Тобто половину вартості платять люди, половину вартості бере на себе міський бюджет.

- Непоганий набір за один рік як для обмеженого бюджету.

Та всього не згадати. Ніби інше життя. От ви мене зараз заставляєте повернутися, а воно вже стільки усього воєнного, знаєте?

- Якби війни не сталося, щоб ви робили в Новгород-Сіверському в першу чергу?

Я розумію ваше питання. Дивіться, порівнювати з великими містами важко. Вони у порівнянні з нами – мегаполіси! Звісно, нам треба приділяти увагу і тепломережам. Там, де вони в нас є. Але ви не забувайте, що в нас сільськогосподарський район. У нас міського населення 12 000 і сільського 12 000.

Не можна сказати, наприклад, що уваги заслуговує лише мережа водопостачання і водовідведення, бо як лишити село без уваги? Це неправильно. Тому ми б рухалися відразу у двох напрямках. І містом займалися одночасно, і селом. Але це трошки різні проблеми. Якщо місто має систему централізованого водопостачання, водовідведення, то село – це водонапірні вежі, це колодязі. І знову ж таки – погана якість доріг або взагалі, скажімо так, відсутність нормальних доріг.

Ми почали з того, що просто відновили комунікацію у громаді. Бо все було на вкрай незадовільному рівні. І це практично все, що встигли. Бо далі почалася повномасштабна війна.

- …І ви опинилися прямо на вістрі удару. І зараз, по суті, ви – прифронтова зона.

Ми в такому положенні, як на півострові. Чому? Тому що в нас сполучення з Києвом, у нас можна було б рухатись в двох напрямках. Другий напрямок – це дорога на Чернігів і на Київ. І коли була окупація, по Чернігівській дорозі йшли колони російських танків. І вона зараз в такому стані...

А міст на Київ підірваний. Врешті, ми на краю світу опинилися. Зараз, я скажу чесно, найголовніше завдання громади – щоб від нас не їхали люди. Нам в першу чергу потрібно, щоб у людей була робота, щоб люди були працевлаштовані в місті і по селах. Діючих підприємств у нас – це сирзавод, два лісгоспи, бюджетні установи, медзаклади, тюрма.

Люди працевлаштовані, велика частина людей працевлаштована. Далі є приватний сектор, там пилорами, тому що ми живемо в лісовій території. І нарешті є аграрії. Аграрії у нас обробляли 60 000 гектарів. Це для нашого регіону немала кількість земель. А тому і були зайняті люди. Але сьогодні ми на території бойових дій. 40% земель у нас не обробляється, а значить іде скорочення робочих місць.

- Треба ще створювати умови для проживання.

А умови для проживання – це мають бути нормальні дороги, бо людям треба переміщуватися. Це має бути автобусне сполучення, щоб люди могли з села добратися до міста. Це медицина. І по медицині у нас серйозні проблеми, тому що до нас лікарі не їдуть. Вони від нас навпаки – виїжджають.

Ми на рівні міста прийняли програми стимулювального характеру. Тобто ми лікарям, які готові до нас заїхати на територію бойових дій, з бюджету виплачуємо 120 тис. грн одноразової допомоги і 10 тис. щомісяця протягом трьох років. І я вам скажу, що це спрацювало. У нас заїхало п'ять лікарів за цією програмою. Зараз у нас поповнення вже штату лікарів. Це те, що ми собі так придумали, як заманити.

- Щодо військових. Чи великим був військовий ПДФО у вас? Як ви ставитеся до того, що його забрали?

Судіть самі. Якщо у нас бюджет власних доходів 125 мільйонів, а 60 мільйонів плюс зверху давали нам військові, то для нас це досить велика сума. Третина була. Зараз у нас забрали. Але ж не тільки військових. Туди ж тюрма, поліція, військомат. Бюджет ми ухвалили на 2024 рік майже в тих самих розмірах що був. В 2021 році було 140 млн, а зараз 125 млн прийняли. Значить, ми навіть за 2021 рік не витягуємо бюджет. Але ж це прогноз. А вже по факту побачимо, що надійде і завдяки чому.

- Ви якось допомагали військовим з цього військового ПДФО?

З тих коштів, які надходили, у нас третина пішла на ЗСУ. Майже 20 мільйонів. Купляли і транспорт, і все, про що нас просили військові. Ми намагалися задовольнити всі їхні потреби, які були у звернені від військових частин. Скажу чесно, такого не було, що ми відмовили. Це і дрони були, і автомобілі. У нас були для них і тепловізори, і форма.

- А залишки військового ПДФО куди використали?

Ми купили собі техніку в громаду. Наприклад, грейдер. Тому що він був просто необхідний. В нас його не було. Уявіть, от така величезна громада – і у нас не було комунальної техніки нормальної. А в принципі більше великих покупок ми собі не дозволяли.

- Ви розташовані фактично на фронті. Як обстріли впливають на громаду?

У прикордонних округів, це 2500 населення, просто є такі села, які зникають. У нас є село – Мори. Вже там жодного жителя немає. Там і села практично немає. Є село Грем'яч, де було 1000 людей. Зараз там 300 людей залишилося. Отак у нас 20-кілометрова зона вздовж кордону поступово зменшується. Людям, які мають бажання виїхати вглиб громади, ми допомагаємо евакуюватись.

Голова Новгород-Сіверського про російські обстріли, маленький бюджет і мрії про майбутнє
Фото надано Ткаченко

Бельгійські партнери подарували нам бусик для надзвичайних ситуацій. Тобто у нас зараз евакуація йде саме цією технікою. Вони нам три одиниці техніки дали, зокрема для евакуації населення.

Голова Новгород-Сіверського про російські обстріли, маленький бюджет і мрії про майбутнє
Фото надано Ткаченко

Американці подарували тракторець. І не один, а вже два. І ви знаєте, ми так от маємо чим працювати насправді, бо громада була прямо скажу – дуже  злиденна. Район депресивний. Бюджет скудненький. На всю громаду 125 мільйонів – це мало насправді. Бо треба утримати стільки закладів. І от тепер, якщо повернутися знову до наших проблем під час війни – це переселення. Але у мене одна мета зараз – зберегти їхнє життя. Буває так, що ми вмовляємо людей: виїжджайте, обстріли ж не припиняються.

Голова Новгород-Сіверського про російські обстріли, маленький бюджет і мрії про майбутнє
Фото надано Ткаченко

Обстріли стають тільки інтенсивнішими. Зараз прикордоння в нас сильно обстрілюється.

- Багато людей покинули громаду?

В часи окупації звідси виїхати було неможливо. Бо російські блокпости кругом, стояли колони російські. А вже після деокупації  люди з переляку почали дітей вивозити. Особливо багато сімей молодих з малими дітьми виїжджали. Аж до Польщі навіть. І не тільки. Наскільки я знаю, в Норвегії, в Нідерландах – де їх тільки немає зараз. За кількістю реєстрацій ми вже бачимо, що десь 3000 виїхало.

- Багато, якщо загалом 24 тисячі було.

Багато для нас, так знелюдніє ця територія, тому ми зараз всіма силами стараємося людей розселити в громаді, де у нас є безпечні місця. Дякувати богу, що були такі місця, бо громада має 100 кілометрів від кордону з Росією. Але загалом руйнування значні. Як в прикордонній смузі, так і в місті.

Голова Новгород-Сіверського про російські обстріли, маленький бюджет і мрії про майбутнє
Фото надано Ткаченко

У нас ракетні удари були, дві школи зруйновані в самому місті ракетами. Це було в 2022 році, в травні. Потім вже в 2023 році був ракетний удар по школі. Для нас це серйозні пошкодження.

Голова Новгород-Сіверського про російські обстріли, маленький бюджет і мрії про майбутнє
Фото надано Ткаченко

- Яким ви бачите Новгород-Сіверський майбутнього, після війни? Що там треба розвивати, яким чином?

У нас насправді великий потенціал. У нас дуже красиві місця, тут можна робити екотуризм. Ми історичні. Все-таки 1000 років нашому місту. У нас архітектура дуже старовинна. В першу чергу сюди треба вкласти гроші. Люди завдяки туристам будуть жити. Зрозуміло, що потрібна економіка. Якщо втримаються на плаву сирзавод, аграрії, лісгоспи, то буде людям і місце для роботи. І сюди органічно впишеться туризм.

Вода в нас чиста. Десна у нас у верхів’ях кришталева, не забруднена. Ліси майже не затронуті господарством. Коротше, все є для того, щоб тут були зони відпочинку, релаксації. Реабілітаційні центри тут можна було б відкривати. Ну і якщо вже говорити про промисловість, то в нас дуже багато корисних копалин. А саме глини, піску, крейди. Але це, звісно, перспектива далека. Сюди інспектори не поспішали і до повномасштабної війни.