Клаптикове місто. Мер Умані про хасидів, військовий ПДФО та пошматовану територію

Умань – специфічне місто в Черкаській області. Історичне, вдало розташоване в центрі України з населенням понад 90 тисяч осіб, воно приваблює і бізнес, і туристів. Бізнес – бо вигідне розташування та наявність зручної логістики робить його вкрай вигідним постачальником в усі куточки країни.

Підписуйтесь на корисний легкий контент в Instagram

А туристів приваблює великий історичний центр, близькість до Києва. Та особливо – могила цадіка Нахмана, яку кожен рік відвідують десятки тисяч хасидів, на яких уманці заробляють.

Ніби ідилія. Та проблем багато. Виявляється, багато землі та будівель в місті його адміністрації не належать. Хасиди та ті, хто на них заробляють, не поспішають сплачувати податки. Місто має велику кількість прорграм допомоги ВПО та військовим і їхнім родичам. А податку на доходи фізосіб (ПДФО) від військових в розпорядженні міста вже нема.

Крім того, міська влада зв’язана довгим протистоянням з нардепом-ексрегіоналом, який паралізує роботу апарату міськради.

Про все це в розмові LIGA.net з мером міста Іриною Плетньовою.

– Я почну трішечки здалеку. Децентралізація. Що вона дала місту, як це тут відбувалося?

Якщо коротко, дала нам більше можливостей самим вирішувати велику кількість питань. Крім того, фінансова незалежність – це теж було круто. Коли ми знали, скільки нам надходить коштів і як ми можемо ними розпоряджатися.

Спільно із депутатами на депутатських комісіях ми знали, які надходження коштів у нас є, і разом мали можливість приймати рішення, що нам потрібно розвивати. Чи то галузь освіти, чи то галузь медицини, чи то житлово-комунальний сектор. Але з початком війни зрозуміло, що можливості децентралізації зменшуються.

– В якому сенсі?

У перший день нікого нічого не цікавило, і ніхто нам не міг підказати, як бути, що робити? На жаль, з тиждень слухавки ніхто не брав ніде. Ні в області, ні в Києві. А потім з часом пішли обмеження. 590-та постанова, здається, яка регламентувала, куди можна витрачати кошти.

LIGA.net: Мається на увазі постанова Кабміну №188 від 4 березня 2022 року, якою вносилися зміни в постанову №590 від червня 2021 року. Документом був затверджений Порядок виконання повноважень Державною казначейською службою в умовах воєнного стану.

Які наші можливості з однієї сторони? Ми з розумінням ставимося до цього, тому що, все таки, в період війни повинні бути правильно виставлені пріоритети. Але все ж...

– Ви кажете, децентралізація дала багато можливостей. Який бюджет у вас був і як він змінився з децентралізацію? Умовно кажучи, що у вас було, що у вас стало?

Щоб воно істотно змінилося, то ні. Тому що розмежування залишились ті самі. Так, наші доходи: 64% ПДФО, а також надходження від оренди землі, акцизний податок, оренда нашої нерухомості, комунальної власності або ж земельних ділянок.

У принципі, воно не змінило нічого. Але це дало можливість самим хоч розподіляти. ПДФО військових, мабуть, відіграв велику роль. Тому що в 2021 році ПДФО військових становив не так багато відсотків від загальної суми. Припустімо, це було 7,5% від загальної суми бюджету. Але вже в 2022 році ця сума зросла. І це було 27% бюджету. А в 2023 році це – майже 45%.

– Коштом чого?

В нас були військові частини. Вони збільшилися. І збільшилася ж заробітна плата. Тож ні для кого не секрет, що кількість військовослужбовців збільшилась.

– А скільки взагалі ви отримали в бюджет від військових?

Якщо бюджет 2021 року – це 650 мільйонів, то бюджет 2022-2023 років – це вже 1,1 млрд грн. Це практично у два рази більше. Але і від військовослужбовців бюджет отримав 247,5 млн грн ПДФО за 9 місяців цього року.

– Як ви витратили ці гроші?

Питання в тому, що 2021 рік – це перший рік, в який наше місто вийшло на бездотаційний бюджет. У нас бюджет був дотаційний. Тому казати, що ми там мали можливості десь щось розвивати... Місто розвивалося тільки завдяки субвенціям від держави.

– Ви ж у центрі України. У вас стільки бізнесу тут, у вас тут є військові, хасиди, чого тільки немає…

Проблема в тім, що місто обмежене в просторі і земельному ресурсі. Якщо ви їдете і бачите дорожній знак "Умань" – це не означає, що місто Умань вже розпочалось.

Бо самі землі нашого міста набагато далі починаються. І всі бюджетоутворюючі підприємства на території інших громад. Ви, мабуть, чули про таке велике підприємство, як Уманський тепличний комбінат, який постачає продукцію в багато супермаркетів країни і за кордон. Адресу воно має в місті. Але податки сплачує до Паланської громади. Тому що воно розташоване на їхніх землях. І це хороші гроші.

Ще є таке велике підприємство, як "Світ меблів", яке відоме практично в усьому світі. І воно, знову ж таки, розташоване на околиці міста Умань. А щодо земель це, знову ж таки, землі Паланської громади. І всі податки йдуть туди.

І це не все. 180 гектарів у місті – це землі Міноборони. Знову ж таки, ми втрачаємо кошти від тих підприємств, які на цих територіях є. Вони розташовані на землях Міноборони, вони не можуть платити за оренду землі місту.

– Виходили на сусідні громади?

Виходили неодноразово. На Паланську громаду про рішення питання наших земель. Але нічого не виходить. Виходили з пропозицією про об'єднання двох громад в одну – також не виходить. Нема бажання з їхньої сторони. Хоча я тут звинувачувала в якійсь мірі і нашу державу. Тому що об'єднання громад починалося на бажанні кожної громади. Але ми всі чудово знаємо, що настав 2020 рік. І там вже було примусове об'єднання. І коли такі робилися рухи, потрібно було переглянути і порахувати.

Місто Умань межує із селами. Паланською громадою, селом Родниківкою, селом Піківець, Полянецьким. Але частина земель міста Умань міститься в межах якогось села. То треба було порахувати і подивитися. Бо місто повинно розвиватися. Тобто треба було подивитися, щоб приєднати більше територій, коли формувалася Уманська громада. А приєднали одне село Полянецьке.

З цим селом у нас спірні питання вирішилися. І село щасливе, і ті території, де були колись Полянецькі землі, теж задоволені. Бо там місто може проводити якісь роботи з упорядкування і вулиць, і вуличне освітлення, і так далі. А у нас є цілі райони, які формально є у межах міста, але територіально розташовані в іншій громаді. Нам складно витрачати кошти на них. І іншим громадам немає потреби, бо це не їхні виборці, не їхні мешканці.

Наприклад, район вулиці Булогрудівської – там багато будинків, які будувалися колись військовослужбовцями або ж там квартири мають військовослужбовці. От вони проживають там як у службовому житлі певний період. Потім вони мають право приватизувати квартиру. Але Паланська громада не хоче давати їм добро на приватизацію. А ми б і мали бажання, але не можемо цього дати. Бо вони не на наших землях. Абсурдна ситуація.

– Чи є якийсь... не знаю, вищий регулятор, який може прийти і сказати: це буде отак, і все?

На жаль, держава не створила такого арбітра. Ні уряд, ні Мінрегіонбуд (зараз Мінінфраструктури. – Ред.) – ніхто не може. Звертались і до Верховної Ради, і в Мінрегіонбуд, і скрізь. І поки тиша.

– Повертаючись до витрат під час війни. Місцеві громади і далі витрачали гроші так, як вони вважали за потрібне. Хтось на військові потреби, хтось на свої, хтось на благоустрій.

П'ятсот дев'яноста постанова чітко забороняла нові будівництва. Потім вона у вересні почала послаблюватися. І почали шукати ризики. І якщо дозволялося, під благоустрій деякі недобросовісні голови громад могли прописувати різні побічні речі.

– Чому так відбувалося? Бо я у багатьох громадах чув, що, мовляв, ми маємо витратити бюджет, його треба витратити.

Скажімо так, у 2022 році в нас теж було дуже багато зроблено порівняно з попередніми роками. Але, з однієї сторони, ми велику частину коштів дали війську. Якщо 245 млн грн ми отримали військового ПДФО, то 210 млн витратили на потреби, які пов'язані з війною. Це безпосередньо на військових і на внутрішньо переміщених осіб (ВПО), бо в нас їх дуже багато.

Ми позвозили людей з Авдіївки, з тих територій, які окуповані. Або з тих, на яких ведуться бойові дії. І це ми збирали не тих людей, які мають можливість самі працювати. Позвозили людей з інвалідністю. Ми зі СХІД SOS підписали угоду, позвозили людей, за якими потрібен догляд.

Таких у нас 300. І серед них близько 180 – це повністю лежачі люди. Це люди, які потребують стороннього догляду, яких потрібно погодувати,  помити, перевдягнути. Це великі витрати на наш бюджет.

Ще одне питання – ми прийняли програму захисників і захисниць. Там великий ряд підтримки. Коли почали спілкуватися із пораненими, зрозуміли, що якийсь певний період їх держава підтримує, фінансує. Потім вони випадають з-поза уваги. Із цього року ми прийняли програму надання одноразової матеріальної допомоги. 10 тисяч – за легке поранення, до 30 тисяч – за тяжке поранення. Раніше там була ще середня категорія. Але її скасували. Цю програму ми прийняли, здається, в липні місяці. І вже роздали людям 3 мільйони.

Крім того, в нас є програма підтримки родин загиблих, де одноразово дається допомога. До Дня матері матерям і дружинам військових, дружинам загиблих ми даємо допомогу. Там щось у розмірі 11 тисяч. Це сума немаленька. Крім того, в 2021 році ми прийняли програму  "Турбота дітям загиблих" – видаємо щомісячну стипендію в розмірі 3000 гривень.

На той час їх було небагато, таких дітей. А зараз щомісяця ця цифра росте. Це ніби копійки. Але це все виростає в гарні суми.

В 2022 році ми відновили безкоштовне харчування діткам, батьки яких є військовослужбовцями. На даний час у нас 2200 було мобілізованих у місті. В більшості з них є діти. Це теж велика сума, іде на 8,8 млн грн.

Ну і, звісно, прямі військові закупівлі. Купували і "Мавіки", особливо Т3. Потім великі ударні дрони. Потім ми закупили 11 автомобілів для вогневих груп. На них триноги, планшети, для них каски, тактичні ліхтарі. Всього не перерахувати.

Плюс ми надаємо субвенції. От і цього року ми також субвенції надавали. І буквально всім військовим частинам, які розташовані на нашій території, ми надавали такі субвенції, вони вже витрачали там за власними потребами.

– Скільки цивільних витрат у вас було? Щоб Умань привести до ладу? І чи не можна було її не привести?

Ті роботи, які проводилися на території міста, – це для того, щоб працювали наші підприємства. Їм же треба сплачувати податки. У будь-якому разі тут повинна працювати економіка. Ми не можемо чекати тільки кошти від західних партнерів. Вони можуть бути, а може їх і не бути.

У нас велика кількість робіт проводилася з облаштування укриттів у закладах освіти, медицини, в тих самих багатоповерхових будинках. Бо раніше цим практично не займалися. На жаль, реалії вимагають, щоб укриття були хоча б для того, щоб дітки пішли на очну форму навчання.

Ми починали із дитячих садків, щоб мами з татами могли вийти на роботу. Потім в закладах середньої освіти, щоб теж батьки спокійніші були. Бо вони привели дитину в школу, і дитина очно навчається. Вона під наглядом. Це і спілкування дітей, і можливість мами працювати, бути спокійною, що її дитина в безпеці.

Бо якщо повітряна тривога, то вчитель точно спустить дітей в укриття. А якщо ти вдома залишиш восьмирічну чи десятирічну дитину? От тому велика кількість коштів у нас пішла. В 2023 році було витрачено 21,2 млн грн на облаштування укриттів.

– Я про інше. Я побачив, всі це побачили, що за останні три роки Умань стала красивішою. Хоча у всіх людей перед очима стоїть бруківка.

Якщо вони кладуть бруківку, то все одно платяться податки із закупівель. В нас на бруківку не пішло багато. І якщо на дороги десь близько 100 млн грн, то бруківку ми не робили. Ми оголосили тендер, і виконання робіт розбили на три роки.

У цьому році частина робіт зроблена. Половину витрат забрала найважливіша центральна дорога, якої просто не було у вигляді нормальної цілої дороги до цього. Ти ледь їхав. І тротуару там не було. Зараз ми з однієї сторони зробили тротуар. Це не якась там велика забаганка чиясь. Це просто безпека людей.

– Ви казали, що у вас бюджет виріс до 1,1 млрд грн і ви віддали більше 200 млн до війська. На що пішли інші кошти?

Одразу скажу – захищені статті ростуть. Бо як би там не було, якщо вартість тепла для громадян, які живуть у багатоповерхових будинках, не росте, то для комунальних підприємств вона зростає.

Дуже великий відсоток забирають освіта і медицина. 58,5%. Енергоносії – 14,6%. Ще близько 20% військових витрат. Лишається на розвиток не так багато.

Крім того, в нас у цьому році дуже багато витрачено коштів на ремонти закладів освіти. Це ліцей. От зараз проводиться заміна даху, а там двухскатна криша, яка не мінялася вже років 60. Зараз ремонт йде в школі №11. Заміна вікон і даху. Це те, що треба робити.

Крім того, в нас великі кошти в цьому році були витрачені на заклади медицини. Раніше за місцеві кошти практично ніде не робилися роботи. А в цьому році, знову ж таки, ми замінили дах чотириповерхового приміщення, де хірургічне відділення жило з тазиками. Перекрили травматологічне відділення. Зробили ремонт у неврологічному відділенні, зробили частково ремонт палат у дитячому відділенні. А пральне відділення, стерилізаційне.... Це ті відділення в лікарні, які не видно, але без них ти не підпишеш договір із Центром громадського здоров'я. От і все.

– Ваше ставлення до того, що забрали військовий ПДФО?

Не дуже позитивне.

– Військові бояться, що тепер не побачать тих коштів?

Бояться, що взагалі не отримають і не побачать. У них ускладнилися погодження тепер. Раніше вони ставили собі на облік те, що ми їм передавали. Їм легше так було. А зараз... Є нормативи і в нас, і в них. Для того, щоб йому купити, йому потрібно у командування отримати погодження. Без цих погоджень частина не має права освоїти кошти.

– А ви просто на міськраду купували?

І далі через міськраду ми приймали різноманітні програми підтримки військовослужбовців. Через ці програми мали можливість закуповувати і потім актами все передавали.

Але на наступний рік, навіть без ПДФО військових, ми запланували витрати на наших військовослужбовців. Небагато, але 25 мільйонів передбачені.

– Йдеться про вищезазначені програми?

Так. Тому що ми прийняли програми. І ніде ми тепер не дінемося... Там є і на потреби, пов'язані з війною. Бо ніде не дінуться наші внутрішньо переміщені особи, яких ми привезли. Їх треба обслуговувати, підтримувати. І ті самі сім'ї загиблих ніде не діваються. На жаль, їх кількість тільки росте.

– Про хасидів. Усі думають, що завдяки їм Умань купається у грошах. Це надприбутки... Часто я чую розмови, як "я в таксі за день на хасидах 100 баксів заробив".

– Часто буває так, що і 200 і 300 доларів за вихідні. Але от цікаво, скільки вони податків сплатили. В усьому світі будь-який заробіток оподатковується. На жаль, в нас трохи інша ситуація. Той туристичний збір, про який ми дуже довго говоримо, лише в цьому році почав нормально сплачуватись. Цього року буде 16,4 мільйона.

– А який тут приблизно обіг грошей на Рош-ха-Шана? Хтось каже про десятки мільйонів доларів.

Не готова вам сказати, про які кошти йдеться. Бо ніхто вам такої суми не назве.  Жоден не скаже, скільки він має.

– Скільки умовно платять податків з оренди житла хасидам? Чи є ще якісь ФОПи, які здають квартири і щось там платять?

На жаль, в основному лише готелі сплачують. Ті, хто оформлений офіційно. Але в нашому хасидському районі велика кількість об'єктів, які не вважаються готелями. Вони вважаються приватними будинками. Хоча всі ж чудово розуміють, що це практично готелі, багатоповерхівки.

Коли ти приходиш перевіряти, вони кажуть, по-перше, зараз ти не маєш права перевіряти, бо воєнний стан. Але навіть якщо ти приходиш запитувати, вони кажуть – так це мої родичі, приїхали з Ізраїлю. Брати, сестри, сім’ї.

– А хто власник цих будинків? Наші громадяни?

Самі власники там уже євреї. І не всі громадяни України. Є там серед них громадяни України. Але це одиниці. А в основному – всі власники вже з Ізраїлю, Франції, США.

– Але, в принципі, податковій же це зробити все нескладно, щоб довести факт комерційної діяльності?

Не мають права в період воєнного стану

– На що піде туристичний збір?

В цьому році в нас була домовленість із хасидами, що якщо вони почнуть платити туристичний збір, то ми будемо робити благоустрій їхньої території. І в цьому році 11 мільйонів пішло на благоустрій вулиці Пушкіна. Це була заміна мереж. Потім відремонтований асфальт і зроблений тротуар.

І, крім того, з цих же коштів фінансувалося прибирання території в період святкування. А це теж доволі немаленькі гроші для того, щоб повивозити те сміття. Я вам скажу, якщо два дні не вивезти сміття, то там буде купа вища за вас.

– У Умані є така проблема, як і в Одесі, Львові – це дуже великий історичний центр. Багато старих будівель, які або не відремонтовані, або власники забивають їх вивісками...

Це ще одна проблема. Велика кількість об'єктів, про які ви говорите, є на обліку в Державного історико-архітектурного заповідника (ДІАЗ) "Стара Умань" у підпорядкуванні Міністерства культури.

Є частина таких об'єктів, які використовуються міською радою. Це наш краєзнавчий музей. В цьому році в нас була проблема: потрібно було відремонтувати дах. Але ми не маємо права відремонтувати дах, бо це не наше приміщення. Ми зверталися в цьому році до Мінкульту з проханням передати нам хоча б ті об'єкти, які використовуються нашою громадою. Це наш краєзнавчий музей. Це ось поряд картинна галерея, костьол, яка також потребує ремонту.

– Якесь у вас клаптикове місто. Тут громада, тут шматки території інших громад, Мінкульт, Міноборони...

Це бардак. Я зустрічалася з Ткаченком (Олександр Ткаченко, міністр культури до липня 2023 року. – Ред.). Просила, щоб нам передали взагалі всі приміщення. Ми готові розвивати, і є люди. І ніби справа якось йшла. А потім помінялось керівництво міністерства, і знову все зупинилось.

– Відчуваєте тиск з боку центральної влади?

Як вам сказати? Тиску прям такого поки не відчуваємо. Нас не кошмарять. Але є тиск від нардепа. У нас є народний депутат, який обраний у Верховну Раду по 200-му округу.

– Антон Яценко, "тендерний принц"...

Він не принц! Він "тендерний король". На нас сиплеться маса запитів, звернень, кримінальних справ. На його думку, ми все робимо не так. Так незадоволений всім…

– Чому?

Ми вийшли з-під впливу.

– Він вважав себе хазяїном міста?

Так, він себе вважав хазяїном. Відкриває кримінальні справи на будівництво, на ремонт і так далі. Тут я його можу зрозуміти, тому що кожен думає в міру своєї розпущеності. Тому я здогадуюсь, які в нього бажання. Але деякі речі от я не можу зрозуміти.

Дві такі кримінальні справи стосуються сесії міськради 25 лютого 2022 року. Другий день війни, ми приймаємо програму супротиву, програму тероборони. Крім іншого, ми виділили кошти на програму підтримки військової частини, яка була розбита в ніч на 24 число. Отримуй кримінальну справу!

Ще одна кримінальна справа стосується сесії 9 березня того ж року, коли на територію міста Умань заходить працювати військовий шпиталь. На базу нашої лікарні. І ми розуміємо, що нам потрібно виділяти кошти на медикаменти, на харчування військовослужбовців. Ми виділяємо кошти на фінансову підтримку лікарні.

Плюс ми подумали – ну давайте виділимо кошти і зробимо якийсь продуктовий запас. Якщо пам'ятаєте, в багатьох містах творився хаос, не було продуктів. Ми ж не знаємо, як далі складеться ситуація? Може, нам доведеться годувати наших людей. Хоча вже на той час  ми годували переселенців, які транзитом їхали через наше місто. Ми виділили кошти на такий запас, створювали. Всього 10 мільйонів. Не такі великі гроші. Але ж нардеп вважає, що ми підробили документи і так далі, і так далі. Документи не підробляли, бо навіть його помічники голосували.

Хоча, вибачте, якби ми підробили документи 25 лютого і виділили кошти на ТРО і на військову частину, я згодна була б "присісти".

Плюс потоком від нього маса запитів різноманітних, дурних, на які наші працівники вимушені надавати відповіді. І це паралізує трохи роботу апарату.