Ворота до Євросоюзу. Мер Ужгорода про бюджет, туризм і вплив війни

Ужгород – місто справді на краю України. До кордону з Євросоюзом тут палицею кинути – межа зі Словаччиною починається практично за адмінмежею міста. Як люблять казати місцеві – до п’яти європейських столиць ближче, ніж до Києва. Маються на увазі Будапешт, Відень, Братислава, Прага, Варшава. І це не є ознакою сепаратизму. Місто фактично знаходиться в Європі.

Втім, його переслідує велика кількість ще пострадянських проблем. Інфраструктура, догляд за містом, дороги, старий житловий фонд та прикордонна зона.

Як максимально використати новий статус міста для його розвитку? Про це LIGA.net поговорила з міським головою Ужгорода Богданом Андріївим.

- Як децентралізація вплинула на місто?

Децентралізація дала той позитив, що ми, нарешті, вперше за багато років можемо щось робити в місті. Дороги будувати, нові приміщення зводити, старі – ремонтувати, покращувати громадський простір. Ми стали самостійніші в ухваленні рішень. Ось що найважливіше.

- Як змінився ваш бюджет?

Конкретно тут і зараз він змінився в бік зменшення. Через агресію РФ в нас мінус 300 мільйонів буде цього року через вилучення військового ПДФО.

- Який ваш бюджет? Яким він був до децентралізації? Як він змінився?

Децентралізації вже вісім років. А до неї були такі часи, що не було за що купити оцей офісний папір, який в мене в руках. Ви розумієте? Все, абсолютно все, кожна копійка проходила через казначейство. По 5000, по 10 000 грн платежі. Грошей не було. Латались трохи якісь дороги тощо.

А після зміни підходу до місцевого самоврядування ми отримали можливість розпоряджатися власними коштами. А це сотні мільйонів гривень, на які можна робити різні роботи, облагороджувати місця, будувати школи, садочки, лікарні, дороги і тому подібне. Транспорт комунальний, громадський. Все, чим живе місто.

- Які у вас були пріоритети щодо витрат бюджету розвитку під час децентралізації?

У нас було багато напрямків. Наприклад, створили автотранспортне підприємство. У нас не було міського підприємства, яке обслуговує місто. Ми створили його з нуля, закупили 30 автобусів.

Другий напрямок – капітальний ремонт наших автошляхів. Це проблема для всіх громад. Причому, коли ми говоримо "капітальний ремонт", то ми розуміємо, що це фактично нове будівництво.

Нарешті, енергоефективність. Багато зроблено нових котелень, які працюють у місті на альтернативному паливі і на звичайному паливі. Те ж саме стосується і водопостачання, водовідведення. Це заміна старого обладнання на нове. А також труб, щоб були менші втрати води. Ну і далі вже благоустрій. Сквери і парки. Також багато робили ремонтів внутрішньоквартальних територій. Це все капітальні ремонти тротуарів, покрівель, електрощитових.

- Який мали бюджет розвитку на це все?

Приблизно 200-300 мільйонів у минулих роках.

- Розкажіть детальніше про котельні. Як вони дозволяють економити?

В нас у місті десь у період із 2010 року було змінено систему опалення. Разом із цим – подання гарячої води. Було демонтовано старі великі котельні. Їх було 15, вони працювали на все місто. Було ухвалено рішення перейти на індивідуальне опалення.

В комунальних закладах, у школах, садочках було встановлено модульні котельні. Якщо школа і садочок поруч, тоді одна котельня на двох. Є шість котелень на твердому паливі. Всього близько 50 котелень, які обігрівають школи, садочки, лікарні. І серед них 6, які працюють на дровах. Це ті дрова, які ми отримуємо, коли видаляємо зелені насадження, дерева тощо. Потужність їх є 300 КВт, 500 КВт – залежно від того, що вони обігрівають.

- Розкажіть, з чого складається громада?

В нас громада в межах міста Ужгорода. У нас не було приєднано навколишні села. Насильно це не зробиш, а вони не дуже хотіли. Десь хтось не хотів втрачати свої повноваження. Ну не приєднались, хай живуть собі з миром.

- Який був у вас до війни військовий ПДФО і який був минулого року? Як впливає на вас його вилучення?

Цього року матимемо приблизно мінус 300 мільйонів. Будем менше робити, бо не буде цих грошей. За бюджету в два мільярди. Витрачали їх ми, як всі, – на потреби міста, на потреби збройних формувань. Звичайно, ми певну частину коштів віддавали нашій ТРО, НГУ, 15 батальйон тощо. Віддавали частину, не всі.

- А яку частину ви віддавали Збройним Силам?

Ми минулого року віддали 108 мільйонів. Але я ж не одноосібно виділяю їх. Є сесія, вони (депутати. – Ред.) виділяли залежно від того, які були запити. Все було справедливо.

- А на що ви ці гроші виділяли? Тобто куди їх спрямовували? Що було у вас пріоритетом вже під час війни?

В перші дні ми спрямували багато на підтримку внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Крім того, місто жило звичайним життям. Комунальні потреби нікуди не поділися. Прибирання, ремонти, закупівлі. Це щоденне життя.

- Багато було ВПО?

Населення міста 115 000 людей у мирний час. В перші дні було плюс 60 000. Зараз плюс 40 000. Це навантаження і на транспортну систему, і на медичну систему, і на освіту.

- Це для вас навантаження чи певний потенціал?

В першу чергу, це навантаження. Бо ми ж із цього не отримуємо кошти.

- А чи багато до вас переїхало підприємств, саме бізнесів?

Багато. Близько 200. Є і потужні. А є і по декілька осіб. Є і важка промисловість, і сфера послуг, і ІТ. Важкі виробники переїхали з Краматорська, наприклад, які мали можливість релокуватися. Деякі перереєструвались і платитимуть податки тут.

- У вас єдина область, де немає комендантської години. Сюди майже не прилітає. Хтось каже, що комендантська година має бути всюди, війна має бути для всіх однакова. Нещодавно я був у вас і прогулявся містом вночі абсолютно законно, навіть у пару закладів зайшов. Це дуже незвично.

Про це потрібно питати силові структури, чи покращить це безпеку, чи ні. Місто як жило, так і живе. Ми – місто невелике. В нічний час у нас і так не було якогось особливого руху. Крім того, люди розуміють, що в країні війна. Наше місто після 24:00 завмирає. З 24:00 до 5 ранку, я думаю, і в іншому місті не особливо активне життя було.

- Чи відчуваєте тиск із боку центральної влади?

Ні, не відчуваю. Ми все ж одну справу робимо – на перемогу працюємо. Якби був тиск на мене, я б, мабуть, із вами не розмовляв, або ж дозволу б питав. А бачите ж – розмовляю.