Вінниця – значною мірою унікальне місто. Воно почало процеси реформування та реорганізації міського простору значно раніше, ніж почали робити це інші міста.

Зрештою, до реформи децентралізації місто підійшло з готовою стратегією, що дозволило йому швидко випередити інші обласні центри, створити сучасний громадський транспорт, провести тепломодернізацію першими в Україні.

За останні 10 років Вінниця вісім разів отримувала статус найкращого міста для життя в Україні відповідно до рейтингу міжнародного республіканського інституту (IRI). У 2014 році бюджет міста становив 170 млн грн, а у 2023 році – вже 6,5 млрд. За 10 років він зріс більше ніж у 30 разів.

Що лежить в основі таких процесів, чому вони далекі від завершення і яку роль у цьому відіграє децентралізація? Про це в інтерв’ю LIGA.net розповів міський голова Вінниці Сергій Моргунов.

Розкажіть, як формувалася дохідна частина міста до реформи децентралізації?

Дуже погано в нас формувалася дохідна частина. Гроші йшли в центр, ПДФО був мінімальним. Все йшло на рівень держави. Бюджет у 2014 році був 170 мільйонів гривень. Такі гроші для майже 400-тисячного міста нічого не дозволяли зробити. Ні в соціальній сфері, ні в інфраструктурі.

Так, були певні субвенції. Але громади часто брали кредити щоб, наприклад, дорогу поремонтувати чи змінити мережі теплопостачання. Це спричиняло складнощі для розвитку громад. Тобто створювало як незручності громадам, так і порушувало комфорт жителів.

Що змінилося з реформою 2015 року?

Бюджет розвитку почав зростати. Ми відчули позитивні зміни з 2016 року. Важливо, що реформою займався колишній міський голова – Володимир Гройсман. І реформу вдалося супроводжувати довго, коли він ще був прем’єром. Це дозволило багато що громадам зробити.

Багато ще не встигли зробити. Реформа обласних рад, введення виконавчих комітетів на рівні області… А тоді міста, і ми теж почали отримувати додаткові ресурси і повноваження. Крім того, було ухвалено рішення про місцеві податки і збори – податки на нерухомість, на землю тощо. А повноваження давали можливості шукати додаткові шляхи на поповнення бюджетів.

Як змінилися кількісні показники?

Вже у перший рік впровадження реформи наш бюджет додатково отримав близько 940 млн грн, що становило 40% зростання бюджетних надходжень. За 2016-2017 роки бюджет збільшився уп'ятеро – зі 170 мільйонів майже до мільярда.

І це дало колосальні ресурси для тепломодернізації, побудови котелень, закупівлі та реорганізації міського транспорту тощо. За два роки впровадження реформи, у 2016 році, ми вперше за багато років звітувати перед громадою, що з міської казни стовідсотково профінансували усі заплановані видатки.

Навіть перевиконали бюджет Вінниці. А за перші 5 років доходи бюджету Вінниці зросли майже втричі. Ресурс розвитку – аж у 5,5 раза. Навіть під час війни, у 2023 році, бюджет мобілізував 6,5 млрд грн, з яких 5,5 млрд або 85% – шляхом власних доходів. 955 млн – трансфертів із державного та інших місцевих бюджетів.

У різних міст були різні пріоритети для освоєння цих несподіваних коштів. Які пріоритети визначала Вінниця?

Ще у 2013 році ми ухвалили стратегію Вінниця-2020. Зараз вже є стратегія 3.0 – до 2030 року. Адже війна впливає, але загалом маємо стратегічний документ, який визначає пріоритети розвитку і заходи реалізації.

Ми багато спілкувалися з громадськими організаціями, місцевими експертами, із зовнішніми. Вони допомагали писати стратегію. Щоразу під час формування бюджету наступного року ми обговорювали на міській раді напрямки і заходи, які кошти передбачені. Насамперед це критична інфраструктура – тепломодернізація, теплозбереження. Потім – транспорт. І ми зробили найкращий громадський транспорт. Ми багато зробили для цього. Ми провели своєрідну реформу, розвивали саме громадський транспорт, маршрутки у нас не переважають.

Наступне питання – охорона здоров’я і соціальна сфера. Нам вдалося в одній з лікарень не те що капітально відремонтувати, а фактично заново побудувати нове реанімаційне відділення. Ми до того не мали подібних можливостей ніколи. А станом на 2016 рік це коштувало 45 мільйонів гривень – величезна сума тоді для місцевих бюджетів.

Потім за допомогою вже державного фонду регіонального розвитку ми побудували ще й хірургічний комплекс лікарні швидкої медичної допомоги за понад 300 мільйонів. З них 180 – це кошти місцевого бюджету. Тобто ми дуже багато зробили щодо інфраструктури, багато ремонтів зробили дорожнього покриття. Ми змогли капітально відремонтувати десятки доріг, тротуари, збудувати кілометри нових велодоріжок та майже щороку ремонтувати по пів сотні прибудинкових територій.

Причому ми робили не просто ремонт дороги, а повністю реконструкцію вулиць – від фасаду до фасаду. Освітлювальні кабелі всі під землю, щоб вони не висіли на стовпах. Реконструювали майже 1,8 кілометра такої вулиці – зробили променадну частину, облаштували дитячі майданчики. І ця вулиця стала активна. Всі перші поверхи були зайняті. І це збільшило капіталізацію бізнесу і навіть вартість житла в районі.

Але і це не все. Ми запустили перші в Україні індустріальні парки. А на них нові заводи, такі як Green Cool та Delphi. І сьогодні ми вже маємо чотири індустріальні парки загальною площею понад 93 га.

Розкажіть детальніше про транспорт. Наприклад, Маріуполь, як розповідав у інтерв’ю LIGA.net міський голова Вадим Бойченко, взагалі по-новому прокладав маршрути громадського транспорту. Ви ж мали стару мережу. Просто вдосконалювали її?

Щодо Маріуполя – Юрій Бойченко переймав досвід у нас. Ми багато чого радили, і не лише йому. Та й інші міста в нас переймали досвід також. Ми охоче ділилися з усіма обласними центрами досвідом реформ. Є чим ділитися.

Ми, наприклад, перше місто, де немає стихійної торгівлі ще з 2007 року. Так от, щодо транспорту ми дійсно ще 2012 року комплексно підійшли до питання, переглянули мережу маршрутів. Ми зробили так, щоб маршрути громадського транспорту не дублювали один одного. Ми спрямували потоки на громадський транспорт, щоб люди не вибирали маршрутки. І покращили якість рухомого складу, щоб послуги були на високому рівні.

Швейцарці передали нам трамвайні вагони, вінничани дуже полюбили ці вагони 1960-х років. І багато швейцарців старшого покоління привозили сюди онуків, щоб показати їм цюрихський трамвай у Вінниці.

Потім ще у 2012 році ми закупили нові автобуси та тролейбуси. І головне – ми першими запровадили безготівкову оплату проїзду. І ми перші в Україні почали робити свої трамваї – на базі старих корпусів. Ми брали старі возики з колісних пар, міняли підшипники. Потім швейцарська компанія постачала двигуни, кияни допомагали з обшивкою, самі робили раму. І зрештою в нас був трамвай, де більше ніж 60% частин – вітчизняного виробництва. І ми теж зробили 10 таких трамваїв. А потім перейшли і на тролейбуси. Але це дуже кропітка робота.

Енергетична стратегія. Чому пріоритети було віддано не зовнішній термомодернізації, а котельням? Обшивати будинки зараз модно…

Бо важливіше спершу не мати енергетичних втрат на шляху до будинку. Ми відштовхувались від 2011 року, коли почалась співпраця зі Швейцарією. Насамперед проблема була в котельнях. Колосальні втрати, велике споживання газу, велика кількість аварій у будинках – проблеми накопичувались.

Швейцарці дали допомогу 20 мільйонів франків на співфінансування для побудови двох котелень та заміни 20 кілометрів мереж. І встановлення 300 індивідуальних теплових пунктів (ІТП). Ми зменшили втрати нашого Теплокомуненерго, підвищилась якість надання послуг. Тепло нормально пішло в будинки. Дитячі садочки і школи теж отримали нормальний температурний режим.

Зараз у нас 106 садочків і шкіл. З них вже 44 термомодернізовані повністю – дах, вікна, стіни, мережі. Є школи, де економія тепла становить 50%. Зрештою, у травні 2014 року ми отримали першу в Україні і першу на пострадянському просторі, зокрема і серед країн Балтії, Європейську енергетичну відзнаку. І 2019 року ми підтвердили. Це комплексна відзнака – скільки в тебе електротранспорту, які викиди, скільки в тебе модернізовано будівель і які витрати тепла. Скільки в тебе зеленої енергетики? Наприклад, сонячних панелей у приватній власності і в комунальних закладах тощо. Тобто це комплексна позиція. До речі, щодо зеленої енергетики. Ми заохочуємо бізнес, мешканців громади та комунальні підприємства до використання альтернативної енергетики. За встановлення альтернативних джерел енергії повертаємо до 30% від сплачених підприємцем податків до бюджету Вінницької громади – до 1 млн грн. А у разі встановлення накопичувачів — до 2 млн грн.

Ми започаткували програму зі встановлення СЕС на наших комунальних закладах. Три вінницькі лікарні вже мають такі системи. Наступного року ми плануємо монтаж ще 11 СЕС для наших комунальних закладів.

Наскільки ефективно працює ця фінансова стимуляція?

Є міська програма, яка передбачає можливість встановлення СЕС на дахах багатоквартирних будинків на умовах співфінансування. Місто компенсує 40% вартості реалізованого проєкту за умови, що вироблена електроенергія буде використовуватись для загальнобудинкових потреб.

І наразі є перше ОСББ, яке встановлюватиме на даху свого будинку сонячну електростанцію. Із загальної вартості проєкту, яка становить майже 1,4 мільйона гривень, місто профінансує 556 тисяч гривень.

Про аеропорт. Він то розвивався, то ні. Від чого це залежало? Наскільки місто може брати в цьому участь?

Кожний обласний центр мав у спадщину від СРСР аеропорт. У них була різна власність і по-різному вони розвивалися. Наш аеропорт був у комунальній власності, мається на увазі аеровокзал. Злітна смуга – теж. А земля – у військових. Коли ми почали розвивати аеропорт, то злітна смуга не відповідала стандартам ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації).

Не кожен літак міг сідати на цю смугу. А зацікавленість була. І це не тільки чартерні рейси: в Туреччину чи Ізраїль. З Тель-Авіва літали багато паломників в Умань, Брацлав, Меджибіж тощо. Ми приймали тоді до 15 000 хасидів. Це одна історія.

По-друге, добре літала Польща. Польща літала навіть краще, ніж в Ізраїль. Рейси до Варшави на аеропорт Шопена летіли заповнені на 80%. І третій напрямок – це "маршрутка" з Вінниці за 30 хвилин до Борисполя. Ти міг о 06:40 вилетіти зранку в Бориспіль. Основні вильоти там були в першій половині дня. І ти летів по всьому світу. І я так теж літав.

До нас зверталися лоукостери – Wizzair, Pegasus. Вимога була – модернізувати смугу. І вони готові були літати, розвивати маршрути. Ми зробили за кошти бюджету проектно-кошторисну документацію. Це теж немалі кошти, провели тендерні процедури. Аеропорт тоді був в державній програмі, але внутрішньополітична боротьба призвела до того, що Вінницю у 2020 році вилучили з державної програми.

Однак ми почали працювати на рівні держави. Звертатися до всіх і до президента. Враховуючи той факт, що у нас є військовий ресурс, досвід польотів, ми готові взяти на себе модернізацію аеровокзалу. Ми готові були приймати навіть мінімально 400 пасажирів на годину – це три літаки Boeing-737.

У 2021 році нас повернули в програми. І з осені 2021 року ми почали займатися злітно-посадковою смугою. Але почалася війна. У березні 2022 року в нас був приліт по аеровокзалу – 8 ракет прилетіло. Ми мали 10 загиблих людей, зокрема – співробітників комунального підприємства.

Як війна позначилася на місті, його жителях та бюджеті?

Для бюджету – плюс. З мінусів – забрали військовий ПДФО. На інфраструктуру навантаження збільшились. Але ж ми створювали умови. Ми створили фонд з приміщень, які бізнес готовий був здати, поділитися, передати в субаренду.

Ми зібрали понад 100 таких пропозицій для бізнесів, які релоковувались зі сходу. Це були складські, промислові, виробничі, офісні площі – від 50 до 15000 квадратів. Ми змогли запропонувати умови, ми спілкувалися з керівниками підприємств.

Маємо 368 релокованих підприємств. І скажу більше – ми ведемо перемовини з компаніями про релокацію не тільки зі сходу, а й із заходу. Є компанія, яка поїхала зі сходу на захід. Але їй там не є комфортно і тепер вона хоче до нас. Це важливо – нас обирають. Зараз всі міста живуть у таких конкурентних умовах.

Але з іншого боку, релокація – це відповідальність. Ти постійно думаєш, як забезпечити тих, хто приїхав. Починаючи навіть з дитячих садочків. Бо приїхало до нас майже 12 000 дітей. А виїхало під час війни – 5000 з хвостиком.

Про військове ПДФО. Яка це була сума, наскільки це критично для міста?

Це був мільярд гривень. Точніше, 979 млн грн. Але ж це не військовий ПДФО. Це силовий ПДФО. Тут і поліція, і СБУ, і не тільки. Щодо ПДФО військових – питань не маю. Але поліція здійснює заходи безпеки де? У громаді. Ми допомагаємо їм коштом міського бюджету.

Думаю, силовий ПДФО треба повернути в громаду. Щодо конкретно ПДФО від військових – питань немає. Але навіть не маючи військового ПДФО, ми продовжуємо допомагати військовим. І в нашому бюджеті зараз найголовніший пріоритет – оборона і безпека. Це 1,2 мільярда грн. Це субвенції, закупівлі дронів. І ми допомагаємо не тільки тим частинам, які у нас дислоковані чи зареєстровані, а загалом 37 частинам по всій країні – хто до нас звертався.