Вже очевидно, що навіть у найкращому разі після війни в Україні залишиться ще на кілька мільйонів людей менше, ніж було, і надалі немає передумов для довгострокового демографічного оптимізму, за винятком можливого короткострокового повоєнного бебі-буму. Мігранти – поганий вихід, подивіться на Францію.

А з відносно невеликою густотою населення можна добре жити, тільки якщо кожен у середньому створює багато цінності. Так буває, якщо ця цінність видобувається з надр (ну, або чорноземів) або якщо в країні багато талантів: у працемісткій промисловості, а тим більше у сфері традиційних послуг додана цінність на одного працівника на порядок менше; а капіталомістку промисловість ("Індустрію 4.0") є сенс розміщувати в розвинених країнах, ближче до багатого ринку та вікових традицій захисту прав власності, подалі від світових хуліганів на кшталт ерефії.

Але Україна не надто багата на копалини, а потенціал сільського господарства обмежений. Тому, а також через те, що ми живемо в постіндустріальну епоху, довгостроковим драйвером зростання можуть стати лише креативні галузі. А вони тримаються на талантах, які й до великої війни часто їхали в пошуках кращого життя. Тому конкуренція за таланти – ключ до повоєнного успіху.

Розблокуйте щоб читати далі
Щоб прочитати цей матеріал потрібно оформити підписку
Вже передплатили?

Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
лібералізація