Вже очевидно, що навіть у найкращому разі після війни в Україні залишиться ще на кілька мільйонів людей менше, ніж було, і надалі немає передумов для довгострокового демографічного оптимізму, за винятком можливого короткострокового повоєнного бебі-буму. Мігранти – поганий вихід, подивіться на Францію.

А з відносно невеликою густотою населення можна добре жити, тільки якщо кожен у середньому створює багато цінності. Так буває, якщо ця цінність видобувається з надр (ну, або чорноземів) або якщо в країні багато талантів: у працемісткій промисловості, а тим більше у сфері традиційних послуг додана цінність на одного працівника на порядок менше; а капіталомістку промисловість ("Індустрію 4.0") є сенс розміщувати в розвинених країнах, ближче до багатого ринку та вікових традицій захисту прав власності, подалі від світових хуліганів на кшталт ерефії.

Але Україна не надто багата на копалини, а потенціал сільського господарства обмежений. Тому, а також через те, що ми живемо в постіндустріальну епоху, довгостроковим драйвером зростання можуть стати лише креативні галузі. А вони тримаються на талантах, які й до великої війни часто їхали в пошуках кращого життя. Тому конкуренція за таланти – ключ до повоєнного успіху.

І ось тут постає питання: а що такого може запропонувати Україна як місце проживання, щоб перебити привабливість розвинених країн, з їхньою чудовою інфраструктурою, гарантованою безпекою та віковими традиціями поваги до прав людини?

Так, звісно, Україні треба тягтися в цьому напрямку, особливо щодо верховенства права і держави на службі людей. Але, об'єктивно кажучи, це довгий процес, і наша країна, якщо колись стане зразком у цьому, то дуже нескоро. Однак у нас ще є інша перевага: свобода від регламентацій і регуляцій. Це зворотний бік "безладу", як дехто називає волю. Сюди відноситься і легкість фінансових транзакцій, і конкурентний ринок інтернету, і спрощена система оподаткування для малого бізнесу, і відносно ліберальний (поки що) контроль швидкості на дорогах, і ліки без рецепта, і багато іншого.

Зрозуміло, що це не всім подобається. Багато хто вимагає "навести лад, як у Європі". У деяких питаннях це, можливо, і варто робити. Але треба мати на увазі, що ті, кому подобається зарегульованість, для України вже втрачені: їм немає сенсу повертатися, якщо вони поїхали, або вони поїдуть, якщо з якихось причин залишились. А повернуться ті, хто в "орднунгу" почувається незатишно і нудьгує за вільним духом, який традиційно притаманний Україні. Якщо, звісно, ці вільності залишаться.

На жаль, зараз простежується зворотна тенденція: карго-інтегратори тягнуть в Україну всілякі заборони, регламентації та регулювання, і це має найжвавіший відгук у законодавців та чиновників. Причина (крім ірраціональної нелюбові до свободи – жага "порядку") у тому, що не знаю, як у ЄС, але у нас усі ці бар'єри дуже добре вписуються в корупційну (точніше, патрональну) систему. На волі багато не заробиш, а на її обмеженнях тримається влада всіляких начальників. При цьому "гармонізація" з усім справді добрим, що в ЄС є, природно гальмується, тими самими силами.

Поки не пізно, всім, кому дорога свобода, потрібно об'єднуватися, щоб протистояти тиску заборонників, ліваків та карго-інтеграторів. Інакше, навіть вигравши війну, програємо Україну. Принаймні, ту, яку ми знаємо та любимо.

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
лібералізація