Тимчасові споруди (ТС), які неправильно називають МАФами, відіграють чималу роль в економічному житті українських міст. Для покупців – це можливість придбати потрібні товари та послуги у зручному місці, заощадити час та зусилля, а також можливість вибору і низькі ціни, забезпечені конкуренцією. Для підприємців – це відносно доступні приміщення для дрібного бізнесу, яких у наших містах, побудованих здебільшого за часів совєцької гігантоманії, бракує. Нарешті, це сотні тисяч продуктивних робочих місць. 

Проте ключове питання виділення ділянок під ТС було свого часу віддане органам місцевого самоврядування, і вони розпорядилися своїми правами дуже по-різному. Здебільшого, на жаль, чиновники на місцях успішно перетворили ці повноваження на джерело своїх корупційних доходів. А якщо вже доводиться давати хабаря для того, аби розміститися на цілком законному місці, то чому б не дати трохи більше, аби стати ще ближче, наприклад, до виходу з метро? В результаті частина ТС виявилася розміщеною з порушенням правил безпеки або так, що заважає пішоходам, і це викликало невдоволення у громадян. 

Але замість збалансованого підходу до впорядкування місцеві влади почали подекуди "боротися з МАФами" як такими, насправді перерозподіляючи ділянки на користь великих мереж, знищуючи конкуренцію, та обкладаючи додатковими поборами тих підприємців, що залишилися. Інколи це робиться "по бєспрєделу", але найчастіше – завдяки непрозоро визначеному правовому статусу користування ділянками, який робить підприємців беззахисними перед здирниками.

Для впорядкування ситуації група народних депутатів на чолі з Олексієм Мовчаном виступила з ініціативою ухвалення загальнонаціонального закону, який би регулював питання виділення ділянок під ТС на принципах прозорості та сприяння підприємництву, з урахуванням вимог містобудування. Зокрема, законопроєкт пропонує заздалегідь виділяти зони, де за містобудівними нормами дозволяється розміщення ТС – аби позбавити підприємців від необхідності численних "узгоджень", і водночас унеможливити порушення норм. При цьому виділення ділянок пропонується робити виключно через механізм ПроЗорро.Продажі, за аналогією з орендою земельних ділянок. 

Загалом такий прозорий механізм можна тільки вітати. Але виникає кілька проблем. 

По-перше, необхідно додати, що комплексна схема зон для розміщення, разом з цінами на 1 кв.м, має бути у відкритому доступі, щоб підприємець міг без перешкод обрати собі ділянку. Саме така процедура відповідає кращим світовим практикам. 

По-друге, якщо на певну ділянку є тільки один претендент і протягом певного часу після оприлюднення його заявки не надійшло інших пропозицій, проведення аукціону просто недоцільне – він виявляється зайвою тратою сил та коштів, як з боку держави, так і з боку підприємця. Жодним чином не порушуючи принципу прозорості та не створюючи, відповідно, корупційних вразливостей, у такому разі ділянку можна виділяти за заявним принципом. 

І, нарешті, найголовніша проблема: як бути з тими ділянками (а їх абсолютна більшість), де вже зараз встановлені ТС і провадиться підприємницька діяльність? На перший погляд – чому б їх теж не виставити на аукціон, аби місто мало шанс отримати більше доходу прозоро, замість хабарів. Проте, на відміну від вільних ділянок, на цих вже встановлені ТС, які є приватною власністю. У них вкладено гроші, іноді чималі. А ці споруди, хоча і тимчасові, без заглибленого фундаменту, але найчастіше не пересувні, як було колись, а змонтовані – тобто, взяти і перенести їх в інше місце неможливо.

У разі, якщо теперішній власник програє аукціон, він має вкласти чималі кошти у демонтаж, водночас частина матеріалів втрачається назавжди; або продати свою власність новому орендарю за безцінь – адже інших покупців на неї немає. Це є порушенням Конституції, яка захищає приватну власність, а також економічно недоцільно. Але автори законопроєкту дають нинішнім власникам всього 5 років на завершення нинішніх договорів. В такому варіанті закон може зробити більше шкоди, ніж принести користі. 

Насамперед закон не має зворотної сили, тож ті договори, які чинні на сьогодні, мають зберегти свою силу до вичерпання їхнього терміну дії. Але що робити далі – адже проблема залишиться все одно?

Є спосіб, який дозволяє вирішити її, задовольнивши всі сторони. А саме: розмір плати за користування земельною ділянкою під ТС для продовження договору визначається через коефіцієнт, що дорівнює середньому перевищенню аукціонної ціни над початковою. Якщо ж кількість проведених протягом останнього року аукціонів (чи заявок на місця, де не було інших претендентів) недостатня для статистичної достовірності такого коефіцієнта, то ціна на основі нормативно-грошової оцінки землі просто індексується на інфляцію. Насправді для великих міст треба не так вже й багато нових ділянок для того, аби уникнути цього: за 100 тис. ТС достатньо 69 нових, щоб бюджет міста зміг отримати суттєво більші надходження також і від вже використовуваних ділянок.  

Якщо ж підприємець не готовий сплачувати таку ціну, то він може сам запропонувати аукціон – в такому разі його права власності жодним чином не порушуються. 

В результаті можна сподіватися на ситуацію, коли "і вівці цілі, і вовки ситі", водночас без найменших можливостей для дискреції, тобто, без корупції. На додаток, місцеві органи влади отримують стимул виділяти ділянки під ТС для того, щоб підтримувати надходження – не тільки від власне знов розподілених ділянок, але і від тих, де відбувається пролонгація чинних договорів. 

Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
МАФи