НКРЕКП пояснювала зростання тарифу збільшенням витрат на електроенергію, підвищенням оплати праці робітникам водоканалів, зростанням обсягів купівлі реагентів та зобов'язань за кредитами. У середньому, залежно від регіону, тариф мав підвищитись на 32%. Але "верховний головнокомандувач в період воєнного стану висловився проти рішення про перегляд тарифів (...), що є самодостатньою підставою для скасування ухваленого регулятором рішення". Це пряма мова голови НКРЕКП Костянтина Ущаповського. 

Та чи дійсно можна вважати позицію президента конструктивною? Якщо коротко – ні. Якщо ж дослідити проблему, то висновки є ще більш невтішними.  

По-перше, варто зрозуміти, що таке державні регулятори. Конституційний суд вказує, що за своїм функціональним призначенням, сферою діяльності та компетенцією вони є центральними органами виконавчої влади. Але це не означає, що комісії повністю підконтрольні Кабміну чи Офісу президента. 

Регулятори – це спеціальні незалежні органи влади, які мають зважувати інтереси уряду та бізнесу. Наприклад, урядовці ніколи не прагнуть підвищувати тарифи, адже це ризик для їхніх рейтингів. А бізнес не хоче працювати собі у збиток і ратує за їхнє підвищення. Щоб держава не диктувала ринку умови, але й підприємці не зловживали, кінцеве рішення ухвалює медіатор – державний регулятор, одним із яких є НКРЕКП. 

Незалежність є основною ознакою таких органів. Ніхто не може здійснювати на них незаконний вплив. Закон про НКРЕКП забороняє органам влади, їхнім посадовим чи службовим особам, підприємствам, політичним партіям та громадським організаціям давати регулятору письмові чи усні вказівки, розпорядження або доручення. Сам регулятор не має погоджувати свої рішення з органами державної влади.  

За незаконний вплив посадовці можуть понести адміністративну чи кримінальну відповідальність. Саме незаконним впливом можна назвати скарги Дениса Шмигаля, що рішення про підвищення тарифів на воду не погодили з урядом, та відповідну реакцію Володимира Зеленського.  

Читайте також
Розбір | Як тарифи на воду зросли та знизились

По-друге, водоканали усе одно не працюватимуть собі у збиток. Хтось має платити за електроенергію, винагороду, реагенти, технології, обладнання тощо. Якщо ж коштів не буде, підприємство просто закриється. 

Тому навіть без підвищення тарифів за видатки водоканалів має хтось заплатити. І цим "хтось" є громади, які дотують водоканали з місцевих бюджетів. Тобто платити за це все одно будуть мешканці, але вже коштом місцевих бюджетних програм. Це втрата грошей, які йдуть на розвиток міста та підтримку того, що вже існує: шкіл, лікарень, закладів культури, парків, доріг чи споруд цивільного захисту. Місцеві бюджети можуть не впоратися з такими видатками, кошти доведеться залучати шляхом кредитів чи міжнародної допомоги. 

Тому замість чергового прикладу боротьби за все добре і проти усього поганого, варто було шукати більш ефективне вирішення проблем. 

Ігри у популізм погано закінчувались і у мирний час. Що ініціативи окремих депутатів повернути доплати військовим, попри брак грошей у бюджеті, що намагання найвищих посадових осіб здобути електоральні бали на боротьбі з високими тарифами – можуть дуже дорого коштувати платникам податків. В умовах війни такого бути не має. 

Підрив Запорізької АЕС: маємо готуватися до найгіршого
Статті, що публікуються в розділі "Думки", відображають точку зору автора і можуть не збігатися з позицією редакції LIGA.net
тарифи на воду