Енергетичні маневри навколо Середземномор’я. До чого тут Україна

Минулого тижня стало відомо, що у травні 2022 року розпочнеться об’єднання енергосистем РФ, Азербайджану та Ірану. 

З технічного погляду, така синхронізація дозволить Ірану підвищити стійкість своєї енергомережі до пікових витрат та, відповідно, відкрити нові можливості для розвитку місцевих підприємств. Не виключення, що такими енергоємними споживачами стануть підприємства воєнно-промислового комплексу. 

Водночас, з геополітичного погляду, таке об’єднання енергомереж виглядає, як своєрідна розбудова "північно-південного" коридору, який має на меті обмежити об’єднання тюркських народів. Іншими словами – зупинити просування проєкту "Великий туран" на схід через створення своєрідного поясу безпеки.

Між іншим, ту саму ціль переслідувала РФ, детонуючи тему газу в Казахстані. 

Через це складається враження, що об’єднання енергомереж із Іраном та введення російських військ в Казахстан – це елементи одного стратегічного плану, який полягає в збереженні ролі РФ у глобальному порядку денному.

На користь цієї гіпотези вказує і те, що відставка Нурсултана Назарбаєва та техніко-економічне обґрунтування проєкту синхронізації енергомереж співпадають у часі та припадають на 2019 рік. Цілком ймовірно, що ця стратегія була розроблена після президентських "виборів" у РФ, які відбулись у 2018 році, та містить багато інших невідомих нам компонентів. 

Таке гібридне просування Кремля на південь, викликає занепокоєння в Туреччині та США. І якщо про події в Казахстані офіційний Вашингтон вже висловив свою думку, то про співпрацю РФ з Іраном очевидно вже готує заяву.

Водночас одним з елементів американської позиції стане перегляд взаємин зі стратегічними партнерами по блоку НАТО, тобто з Туреччиною. Ймовірно такі перемовини вже розпочались, принаймні на це вказує зміна, поки що неофіційна, риторики США стосовно інфраструктурного проєкту "East Med". Американська сторона в поширеному non-papers вказує на те, що ідея даного проєкту стане додатковим фактором напруження в Середземному морі. Власне про це неодноразово заявляла Туреччина. 

Тут доречно зазначати, що даний проєкт – це трубопровід, який мав би об’єднати південь Європи та забезпечити постачання природного газу з ізраїльського родовища газу "Левіафан" та кіпрського "Афродіта". 

Міжурядова угода, яка ратифіковувала старт проєктування та будівництва даного газопроводу, була підписана 20 березня 2019 року в Тель-Авіві в присутності Державного секретаря США Майка Помпео. 

Тепер навряд чи південь Європи отримуватиме газ через цей трубопровід з Кіпру та Ізраїлю. 

Найбільше на газ із цього джерела розраховувала Греція, яка має досить напружені взаємини із Туреччиною. Найімовірніше, буде запропоновано альтернативне джерело поставок – зріджений газ з-за океану. 

Зміна наративів у американській енергетичній дипломатії послаблює позиції офіційних Афін, але водночас покращує взаємини між США і Туреччиною. 

Який зиск для нашої держави?

У глобальному розрізі позиції союзників у середземноморському регіоні посилюються, а нещодавня оборонна угода між США та Грецією про створення нових військових баз надає додаткові безпекові гарантії для України. 

Описані вище події вчергове підтверджують, що енергетика в геополітиці – це завжди складний пошук компромісів, але Україні вкрай потрібно, аби союзники зберегли свою позицію стосовно Північного потоку-2 та запровадили якнайшвидше санкції проти оператора цього газопроводу.