Доступне "Зілля". Як ветеранка за допомогою грантів і кредиту відкрила кафе в Миколаєві

Кафе "Зілля" – це не просто місце для їжі, а простір, де кожен може відчути себе комфортно. Засновниця закладу колишня військовослужбовиця Анастасія Зосімова вважає це принциповим.

На вході до кафе облаштовано зручний пандус, а в туалетній кімнаті є столик для сповивання. Меню включає страви без глютену, лактози та вегетаріанські варіанти. Для людей з інвалідністю передбачено спеціальний посуд, з якого зручно їсти.

"Серед моїх колишніх співслужбовців, друзів і товаришів є люди з інвалідністю. Вони також хочуть насолоджуватися смачною їжею, проводити час у компанії друзів, відвідувати кафе з дітьми або коханими. Хто я така, щоб їх у цьому обмежувати?" – ділиться жінка.

Анастасія – підприємиця, ветеранка, мама і дружина, яка чекає чоловіка з війни. У 2025 році вона відкрила власний заклад у центрі Миколаєва. Щоб реалізувати цю мрію, вона пройшла навчання, виграла кілька грантів, зокрема ветеранський, продала автомобіль і взяла кредит. Про свою справу та прагнення створити комфортний простір для всіх вона розповіла LIGA.net.

"Там, де все здавалося великим і яскравим, тепер нічого немає"

Анастасія народилась у Чернігові, але згодом її родина переїхала до Криму. Там вона провела шкільні роки. Дівчина жила у військовому містечку, тож це вплинуло на її подальший вибір. Вона вирішила вступати до військового інституту на фінансову спеціальність. Коли згадує початок окупації Криму, то каже, що на її тілі виступають сироти.

"Зелені чоловічки заходили в Крим, коли я проходила практику, вперше за всі п'ять років навчання в себе вдома, в частині, яка розташована в Криму. І коли це все почалося, всіх курсантів відкликали назад до навчального закладу". Анастасія поїхала з Криму й більше туди не поверталась.

Новим домом став Миколаїв, певний час вона також служила в Херсоні. Війна та окупація сильно змінили південь України, який став для Анастасії рідним. Коли жінка згадує своє дитинство та Крим, вона каже: "Там, де все здавалося великим і яскравим, тепер нічого немає".

У 2019 році вона звільнилась зі служби у Нацгвардії, народила доньку. Під час епідемії COVID спробувала створити свій перший бізнес – інтернет–магазин з крафтовими товарами миколаївських виробників. Згодом почала працювати в іншій сфері – організація заходів. З початком повномасштабного вторгнення, за словами Анастасії, "людям стало не до свят" і бізнес, до якого вона була дотична, закрився.

Миколаїв у перші місяці повномасштабного вторгнення постійно був під російськими ударами. Родина вирішила, що донька разом з бабусями має виїхати за кордон.

Спочатку Анастасія волонтерила, потім прийшла до військкомату: "Кажу, якщо я десь потрібна, будь ласка, залучайте. В мене є вільний час, в мене є натхнення, в мене є сили. Так я повернулась до лав", – каже жінка.

Найважче – читати знайомі прізвища

Півтора року Анастасія відслужила у 36 окремій бригаді морської піхоти, де була начальницею стройової частини. Найважчим завданням на службі жінка називає "облік втрат – загиблих, поранених, зниклих безвісти".

У списках, з якими вона працювала, часто були знайомі прізвища: "Прізвища однокурсників, одногрупників чи на курс молодших. Важко дізнаватись, що вони в полоні, оточені чи на Азовсталі. Коли ти знаєш людину особисто, це завдає особливого емоційного удару", – каже Анастасія.

Коли в Миколаєві стало безпечніше, вона звільнилась у званні майора, аби продовжити виховувати доньку в Україні. Певний час після служби вона адаптовувалась до цивільного життя. Працювала з психологом та намагалась відновити зв'язок з власною дитиною, бо за час на службі дуже рідко її бачила, облаштувала побут:

"Мені треба було розм'якшуватися, розкривати знову свої емоції, весь свій спектр, відболіти, відгорювати за все, що мені боліло до цього. Дякувати, мій чоловік дуже в цьому підтримував, намагався всіляко допомогти, навіть незважаючи на те, що він на службі залишився".

Анастасія влаштувалася, як вона каже, на "цивільну" роботу. Працювала спочатку адміністраторкою в салоні краси, потім офіс-менеджеркою. Але розуміла, що робота в наймі – це не для неї, їй потрібна справа, у якій вона може застосувати всі свої знання та вміння від творчих і до бухгалтерських.

Так з’явилась ідея власного кафе.

"Зілля" – це продана автівка, виграний грант та кредит

Анастасія каже, що для неї в грантових програмах важливіша можливість навчатися, ніж отримати кошти. Свій перший грант вона не виграла – подавалася з ідеєю клінінгу, але зрозуміла, що це не те, що вона хоче реалізувати. Проте навчання допомогло надалі у створенні власного кафе.

Згодом підприємиця подалася на державну грантову програму для ветеранів "Власна справа". Отримала 400 000, на які закупила обладнання. Знайшла приміщення, у якому треба було робити ремонт. Грантові кошти не передбачають покриття цих витрат. Тож Анастасія вклала власні, продала автівку та взяла кредит, аби привести до ладу приміщення, яке сподобалось. На це витратила приблизно ще пів мільйона гривень.

"Я влетіла зі свистом. Всякі штуки, типу бойлери. Хто думає про бойлери, коли придумує своє кафе?" – сміється Анастасія.

Другу частину обладнання, яке знадобилось для того, аби "Зілля" повноцінно запрацювало, підприємиця придбала в рамках конкурсу мініпроєктів від USAID "Раннє відновлення бізнесу на півдні України":

"Ще був малюсінький мікрогрант від Ветеранського українського фонду. Це компенсація за придбане майно, яке я купила за власні кошти. Всього 20 000, якщо не помиляюсь. Одноразова супермікродопомога, але вона мене в той момент врятувала".

Повноцінно "Зілля" запрацювало з березня 2025 року. Анастасія має надію, що липень стане першим прибутковим місяцем для її власної справи.

"Зілля" – це про зцілення

Коли Анастасія думала над концепцією свого кафе, вона хотіла зробити те, чого ще немає на ринку в Миколаєві. У місті є заклади грузинської, японської, італійської кухні. А от закладу, який пропонує здорову та смачну їжу, не було.

До "Зілля" ходять пити каву, снідати – а сніданки тут весь день – та загалом смачно та корисно їсти. Тут будуть раді усім містянам, сім’ям з дітьми, ветеранам, військовослужбовцям, для яких діє знижка.

Для гостей спробують створити максимально зручну та комфортну атмосферу. Серед популярних страв – боули та корисні сендвічі. Меню працює як конструктор, якщо в когось з гостей є особливості харчування – їх врахують. Також працюють на доставлення.

Для Анастасії її кафе – це можливість зробити щось корисне для спільноти. Вона каже, що жодного разу, коли зверталася за допомогою до місцевих рестораторів, їй не відмовили. Згодом вона планує розширити бізнес та хоче створити франшизу, в основі якої буде повноцінне та здорове харчування. Власну справу вона будує на принципах інклюзивності та адаптивності.

Назву кафе вона пояснює так: "Люди хочуть зцілюватись. Зсередини й зовні. Зцілюватись ментально. Зілля – це одне слово, в яке все і загорнулося".

Матеріал створено LIGA.net за підтримки Фонду "Аскольд і Дір", що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту "Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії" за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю LIGA.net та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.