Лондон, Нью-Йорк і Одеса можуть піти під воду. Як світ кинув виклик глобальному потеплінню

Слідом за Римом, де 31 жовтня завершився саміт країн "великої двадцятки", світових лідерів приймає шотландський Глазго. Там з 1 листопада розпочалась 12-денна екоконференція ООН, яку ЗМІ назвали COP26 або "найважливіший екологічний саміт" з 2015 року.

Подія – світового масштабу. На наступні два тижні портове місто на півдні Шотландії стало стратегічним центром планети, де екоактивісти, фінансові корпорації та лідери 120 країн світу вирішуватимуть долю людства.

"Наша залежність від викопних видів палива штовхає людство до прірви. Перед нами стоїть суворий вибір: або ми покладемо цьому кінець, або криза зупинить життя на планеті", – заявив на відкритті саміту голова ООН Антоніу Гутерреш.

Його думку, схоже, розділяють більшість учасників конференції. З глобальним потеплінням треба щось робити, визнають активісти, політики та науковці. Проте з року в рік викиди СО2 в атмосферу Землі лишаються високими.

"Це має серйозні негативні наслідки для нашого повсякденного життя та добробуту, для стану нашої планети та майбутнього наших дітей та онуків", – впевнений професор та генсек Всесвітньої метеорологічної організації Петтері Таалас.

Яким чином країни планують вирішити цю проблему та чи вдасться їм взагалі реалізувати свої амбітні обіцянки?

"Найважливіший екосаміт". Що таке COP26 та які цілі вона переслідує?

СОР – абревіатура від словосполучення conference of parties ("конференція сторін") і назва офіційної екоплатформи, де лідери країн обговорюють боротьбу з глобальним потеплінням. Подібні заходи проходять майже кожного року, починаючи з 1995 року, окрім 2020-го. Тоді конференція мала пройти в Мадриді, але її скасували через пандемію COVID-19.

Цьогорічну екоконференцію приймає Велика Британія. Це 26-й за рахунком форум. Його головна мета – узгодити всі можливі заходи для виконання Паризької угоди, яку підписала 191 країна світу. Вони також зобов'язались кожні п’ять років представляти свої кліматичні амбіції та чіткий план їхнього досягнення.

Кінцева мета Паризької угоди – скоротити викиди CO2 до атмосфери та стримати глобальне потепління, щоб до кінця цього століття середня температура на Землі не зросла на понад 1,5°C.

"Країни, які історично і зараз найбільше відповідальні за викиди, не роблять своєї частини роботи. Якщо ми хочемо, щоб COP26 не закінчилася провалом, це має змінитися", – казав прем’єр-міністр Борис Джонсон 31 жовтня за підсумками саміту країн "великої двадцятки", який також стосувався клімату.

В основі боротьби з глобальним потеплінням лежать два міжнародних документи – Рамкова конвенція ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) та Паризька угода, яка замінила в 2015 році Кіотський протокол. Конвенція ООН та Кіотський протокол були підписані більшістю країн світу впродовж 1994-1997 років.

Відповідно до Паризької угоди країни самі визначають, як вони скорочуватимуть свої викиди, переглядаючи ці заходи кожні п'ять років. Через це одні країни планують стати "кліматично нейтральними" до 2030 року, а інші – до 2060-го і пізніше.

За словами президента Володимира Зеленського, в рамках Паризької угоди, Україна планує до 2030 року скоротити викиди СО2 до атмосфери на 65%, а "кліматично нейтральною" стати "не пізніше 2060 року". Задля цього в планах уряду – розвивати "зелену" енергетику та впроваджувати енергоефективні проєкти.

"Завдання XXI століття": чому ця конференція важлива?

За даними ООН, рівень СО2 в атмосфері Землі з кожним роком зростає. Причина – надмірне використання викопного палива – вугілля, нафти та газу, під час спалювання яких виділяється метан та вуглекислий газ.

Проти 2019 року концентрація СО2 в атмосфері Землі в 2020-му досягла нового рекорду – 413 млн ppm. Це майже на 1% більше проти доковідного 2019 року.

Лондон, Нью-Йорк і Одеса можуть піти під воду. Як світ кинув виклик глобальному потеплінню — Об`єми викидів до атмосфери метану, вуглекислого газу та інших шкідливих речовин (Інфографіка ООН)

Висока концентрація в атмосфері СО2 провокує в свою чергу підвищення температури на планеті.

За розрахунками Всесвітньо метеорологічної організації (ВМО), за останні 120-170 років середня температура повітря на Землі зросла приблизно на 1,2°C. Середня температура на планеті в 2020 році склала 14,9°C. Це найтепліший за всю історію спостереження показник.

З такими темпами, на думку генсека ВМО Петтері Тааласа, країни можуть не встигнути виконати умови Паризької угоди: "Останнього разу подібний рівень концентрації CO2 на Землі був 3-5 млн років тому, коли температура повітря була на 2-3°C вищою, а рівень моря – на 10-20 метрів вищий, ніж зараз".

Його скепсис поділяє Антоніу Гутерреш. За його словами, наразі "рівень моря піднімається вдвічі швидше, ніж 30 років тому", а "океани гарячіші, ніж будь-коли і продовжують нагріватися". Саме через це, в Сибіру тане вічна мерзлота, а біля Австралії Великий бар'єрний риф втратив половину коралів.

"Цього століття ми прямуємо до катастрофічного підвищення температури на 3-5 градусів за Цельсієм. Встановити мир із природою — визначальне завдання XXI століття. Це має бути головним пріоритетом для всіх і всюди", – вважає генсек ООН.

Розрахунки Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC) показують, підвищення середньосвітової температури на 1,5°C може спровокувати більшу кількість аномальної спеки на Землі, теплі пори року стануть довшими, а холодні – коротшими.

У разі глобального потепління на 2°C спека стане серйозною загрозою для людей, насамперед через зростаючу кількість паводків, пожеж, тайфунів та підтоплень, що зі свого боку може спровокувати голод у певних регіонах.

Якщо нічого не зміниться, через зміну клімату можуть опинитися під водою десятки міст на селищ на всій планеті, прогнозують вчені з організації Climate Central.

За їхніми розрахунками, до 2050 року під водою можуть опинитися частина Великої Британії та Бангладешу, Багамські острови та прибережна частина США. Частково або повністю вода може затопити Амстердам, Венецію, Лондон, Гамбург, Нью-Йорк і навіть Одесу.

Як країни збираються боротися з глобальним потеплінням та які є ризики?

Головна мета організаторів COP26 – пришвидшити перехід на електромобілі, скоротити вирубку лісів, обмежити викиди метану до атмосфери та "зробити вугілля історією". Задля цього в 2009 році розвинені країни, зокрема Канада та Німеччина, домовились мобілізувати до 2020 року $100 млрд.

Ці кошти йшли до так званого Зеленого кліматичного фонду, який фінансує заходи з декарбонізації в малорозвинених країнах або в країнах, що розвиваються.

Але виникли проблеми, тому амбітні цілі довелося перенести.

За останніми підрахунками ООН, Фонду бракує $20 млрд. Щоб зменшити різницю, країни ЄС можуть внести до нього до 2027 року ще $5 млрд додатково, пообіцяла президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Ще $11,4 млрд пообіцяв до 2024 року президент США Джо Байден і $10 млрд – бізнесмен Джеф Безос.

Але і цього може виявитись недостатньо. Причина – в політиці найбільших "забруднювачів" повітря планети – Китаю, США, Індії, Росії, Південної Африки і ще 11 країн світу. Як зазначають в ООН, більшість із них "продовжують надавати значну політичну підтримку для виробництва викопного палива".

Це ставить під ще більший ризик виконання Паризької угоди: уряди цих країн планують виробити до 2030 року вдвічі більше викопного палива, ніж обіцяли. І це не кінець.

Ще один ризик – відмова Китаю, Росії, Індії та Ірану зменшувати свої викиди метану. 2 листопада вони так і не підписали з іншими 100 країнами спеціальну "метанову угоду". Цей договір передбачає, що до 2030 року країни-підписанти мають скоротити свої викиди до атмосфери на 30%.

Проте вони підписали так звану лісову угоду, обіцяючи зупинити вирубку лісів до 2030 року. З чим пов'язана вибірковість у підходах? Причина – в політичних та економічних інтересах країн. По-перше, Росія та Китай навіть не прийняли участь у конференції. По-друге, у тих же росіян трішки інші пріоритети.

За словами президента РФ Володимира Путіна, російський уряд і так повною мірою виконує умови Паризької угоди. Тому замість додаткового скорочення викидів він пропонує зосередитись на розвитку "зеленої" енергетики та проєктах, які "поглинають" вуглекислий газ.

І тут ще один ризик. Якщо ставка росіян не зіграє, іншим країнам доведеться або ще більше зменшувати свої викиди до атмосфери або продовжити тиснути на Китай, Росію, Індію та Іран, щоб принаймні частково виконати взяті перед планетою обов'язки.

І час у такому разі грає проти екоактивних держав. "Людство давно тягло час щодо питань зміни клімату. Зараз, коли до опівночі залишається одна хвилина, ми маємо діяти", – вважає прем`єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон.