Заможно заживемо за 20 років. Василь Хмельницький про втрату $20 млн, UNIT і Україну 2.0

Втратити понад $20 млн за шість місяців війни, але продовжувати будівництво одразу в трьох містах. На початку війни підприємець Василь Хмельницький заявляв, що його бізнес фактично зупинився через війну.

Символічними стали майже порожні офіси комплексу Unit.City, який Хмельницький будує більше ніж 10 років. Хоча є напрямки, які навіть зараз генерують прибуток. 

У бізнесі він бачить майбутній успіх України, а саме – у десятках тисяч нових виробництв. Утім, дорога до цього успіху займе не менше як 20 років, упевнений бізнесмен.

Чому навчила війна, де брати гроші на розвиток бізнесу та про своє бачення повоєнної України – Хмельницький розповів у інтерв'ю LIGA.net. 

За нами – майже пів року жорстокої кривавої війни. Чи навчила вас чомусь війна з точки зору ведення бізнесу?

Війна навчила бути менш ризикованими. Я зазвичай якщо заробляю, то вкладаю гроші у новий бізнес, його розбудову. Сьогодні я думаю, що, напевно, треба мати подушку і відкладати 10% заробітку на чорний день. До війни я так не казав. 

Основний висновок: команда і подушка безпеки – найголовніше, що допоможе під час війни.

Актуальний стан

Почнімо з того, що є зараз. Ви казали, що з початком війни ваші активи зупинились. У вас великий портфель активів, і за пів року війни ситуація могла змінитися. Які ваші активи генерують дохід?

На жаль, у мене всі бізнеси в складному становищі. Biopharma – єдине, що  генерує якийсь прибуток. Але аеропорт Жуляни – збитковий. Ми не знаємо, коли він запрацює. Але це – бізнес, ми прораховуємо, що можемо втратити.

Про UNIT.City

Ми зараз у вашому культовому проєкті, колишньому мотоциклетному заводі. Як він почувається? 

UNIT.City навіть зараз сам себе окупає. Окупає – мається на увазі, що нам вдається платити зарплати, податки, підтримувати UNIT.City. В таких умовах це класно. 

До війни платежів за оренду вистачало, щоб платити відсотки по кредитах і розвиватися. Сьогодні на це немає коштів. 

Скільки клієнтів уже повернулося в UNIT.City? 

Дуже мало. Десь 25% фізично є. Щодо платежів – ми маємо 20% від довоєнного рівня, бо деякі платять навіть, якщо їх немає фізично в  UNIT.City (частина резидентів платить 50% від орендної ставки. – Прим. ред.).

Багато клієнтів кажуть, що повернуться з вересня. Більшість каже, що повернуться після війни, але я не впевнений. 

Чому не впевнені?

В UNIT.City переважно розвивали високі технології, інновації та стартапи, середній вік резидентів – молодь, 29 років. За кордоном за ними черга, я хвилююся, що хтось не повернеться.

Скільки зараз йде в місяць на утримання UNIT.City?

3-3,5 млн грн.

Попри війну, ви продовжуєте будувати львівський Unit, LvivTech.City. На добудову його першої черги треба було ще $1,5 млн. Де шукаєте гроші?

Я уже вклав їх і закінчив першу чергу. Торік уклав дві угоди: продав катарцям частку в сонячних електростанціях і продав увесь будівельний бізнес UDP Андрію Іванову. 

Гроші від продажу СЕС я вирішив інвестувати у LvivTech.City. За ці кошти ми закінчили приміщення для коворкінгу Spaces. Орендарі там уже є. Але житло та інше у війну не будуватимемо. 

А тут – у київському UNIT.City – щось будуєте? 

Нічого, бо грошей у нас мало. Але закінчуємо те, що почали. 

Ми добудовуємо житло та офісне приміщення В15. Житло будуємо, бо люди вклали в нього кошти й хвилюються. Адже не всі будівельні компанії переживуть війну й можуть збанкрутувати. Частину здамо ще цьогоріч.

Скільки житла вам треба тут побудувати?

Зараз побудовано 130 000 кв. м. З урахуванням того, що зараз добудуємо – буде 150 000 кв. м. Це має бути місто на 800 000 квадратів. Тобто реалізовано  20% від усього плану.

Звідки берете гроші на будівництво? Коштом платежів власників квартир?

Так. Наприклад, інвестори заплатили 75%, лишається 25%. Вони потроху платять, і ми потроху будуємо. Якщо не вистачає, ми беремо з іншого бізнесу і добудовуємо.

Є проблеми з будматеріалами і персоналом, не вистачає спеціалістів. Але ми багато речей проплатили до війни, наприклад склопакети чи вентиляцію.

Гроші та збитки

Сонячні електростанції UDP Renewables у Херсоні та Харківський інноваційний парк – це усі ваші об’єкти, що постраждали від війни?

Так, є компанії, які взагалі зруйнувалися. Але багато загальних втрат у бізнесі. Я зараз не заробляю, а витрачаю кошти, які в мене були. 

Наприклад, у мене є кредити в трьох банках, я плачу їм половину відсоткової ставки. Також багато бізнесу, який простоює, – наприклад Жуляни, де ми підтримуємо команду. Це теж втрати.

Ви рахували ці збитки чи недоотримані доходи?

Я не рахую те, що не заробив би. Але $20-25 млн ми втратили напряму, як інвестиції. Наприклад, ми брали кредит і зробили у UNIT.City Kharkiv  кафе та приміщення. Туди прилетіли снаряди. Зараз приміщень майже немає, а нам все одно треба буде віддати кредит і платити відсотки. Це збитки.

Але якщо під час війни ми не заробляємо – це нормальна діяльність бізнесу. Якщо ми пів року чи рік не зароблятимемо, а будемо "на нулі", то я вважатиму, що нам дуже пощастило.

Де брати гроші

Ви розповідали, що зараз ніхто не дає кредитів, бо йде війна. Водночас в роботі у вас безліч будівництв – індустріальні парки, Юніти. Як ви їх фінансуєте?

Перед війною на рахунках проєкту UNIT було 100 млн грн.  Ці кошти ми інвестуємо в житло. Були кошти, які ми збирали на ремонт офісу. Зараз на них вирішили будувати приміщення під заводи в індустріальному парку.

Також орендатори платять кошти в індустріальному парку. Коштом цього платимо відсотки по кредитах.

Попри війну, ви так чи інакше сплачуєте відсотки за наявними кредитами. А чи отримували ви за час війни нові кредити? 

Ні, але дуже хочу. Втім, зараз дуже великі відсотки. Зараз уже і не мріємо про кредити на $30-50 млн, але кредит 150-200 млн грн нас підтримає, ми щось на нього побудуємо.

Тіло наших кредитів у $200 млн поки що залишається без змін. Зараз платити самі лише відсотки – уже диво.

Релокація та еміграція

Ви розповідали, що допомогли харківському виробнику спецій перенести бізнес у Білу Церкву. Скільком компаніям ви допомогли переїхати і куди?

Поки що тільки харківський завод. Інших немає, бо у мене немає вільних приміщень. Якби я міг збудувати 20 заводів, то знайшов би стільки ж виробництв, які б до нас переїхали. Аби тільки вони не виїжджали за кордон. 

Я зараз хочу взяти кредит, щоб збудувати шість заводів. Збудую – буде ще шість кейсів.

Якщо говорити про холдинг, то яка частка ваших співробітників зараз працює? 

30% працює, хтось ще працює віддалено. Хтось поїхав і не повернеться.

Ви переконуєте їх повертатися? 

Доки йде війна, я не можу переконувати, бо картатиму себе, якщо щось станеться. Ми поки що домовляємося з такими працівниками поговорити про повернення після війни. Але я відчуваю, що не всі повернуться.

Нові проєкти

Ви нещодавно анонсували плани створити три нові індустріальні парки за $20 млн. Йдеться про Вінницю, Львів та Бучу. На якому етапі кожен із них?

Я хотів взяти пільговий кредит на це, але банки закрили ці лінії. Тому зараз вони на паузі. Я зосереджуюсь на Білій Церкві – як тільки закінчу там, розвиватиму ці три парки. Все, що у мене є в цих містах, – попередні домовленості з мерами щодо пільгової оренди землі.

У кінці липня ви анонсували створення 11 000 кв. м під виробництва у Білій Церкві. На них треба було $6,5 млн. Де шукаєте гроші? 

Для цього я хочу взяти кредит на 150-200 млн грн. Цього вистачить, щоб побудувати і здати в оренду. Грошей з оренди вистачатиме, щоб платити відсотки за кредитом і віддавати його тіло протягом семи-восьми років.

Зараз я веду перемовини з банками, але у них тяжкі умови. Ми ще не отримали цей кредит, але уже почали будувати. За три місяці маємо здати приміщення на 4000 кв. м.

А чи є попит на заводи? 

Там є черга з маленьких підприємств, я працюю від уже готового попиту. Це не місцеві, а виробництва з Харкова, Миколаєва.

Заморожені проєкти

Війна точно обмежила коло проєктів і можливості для їхнього розвитку. Хочу дізнатися детальніше.

Багато є бізнесів, які на паузі. У нас була потужна бізнес-школа, ІТ-школа. Вони заробляли кошти, але зараз вони не працюють. Було виробництво ванн – сьогодні на це немає попиту. Аеропорт Жуляни стоїть. Є станції переливання крові у структурі Biopharma, які не працюють. 

Один з гучних проєктів, які анонсували незадовго до війни, – завод Більшовик, який арештували з усіх боків. Що з ним зараз відбувається? 

Минулого року я продав Андрію Іванову увесь свій будівельний бізнес, зокрема частку в UDP. Таким чином я вийшов і з Більшовика, і з Ocean Plaza. Я хочу вийти з цього бізнесу, не хочу цим більше займатися. 

Зараз через війну в Андрія немає коштів, щоб розрахуватися зі мною, він частину заплатив. Ми домовилися, що повернемося до цього після війни.

Чому не хочете займатися житлом? 

Кожне будівництво – це якісь кримінальні справи, бо у нас такі закони, що суперечать один одному. Тому UNIT.City – останній проєкт, пов’язаний з будівництвом. Я вкладу у нього душу.

Тобто Більшовик до вас вже не має відношення? 

Так. Цим займається Андрій Іванов. Я знаю, що там є проблеми – вони заплатили 1,5 млрд грн. 

Я б радив Андрію віддати цей завод державі – хай вони повернуть ці 1,5 млрд грн навіть за теперішнім курсом, зі збитками. Я сьогодні не бачу майбутнього у такому великому об’єкті – люди поїхали, перші п’ять років після війни будуть важкими.

ТРЦ Ocean Plaza, в якому є слід російських олігархів, уже теж не ваша?

Ні, це теж Андрій Іванов. Моя порада – якщо держава хоче, то може скористатися передбаченими законами процедурами щодо російських акціонерів. 

Майбутнє України

Ви колись казали, що для зростання економіки України нам потрібні кращі умови, ніж у Польщі. Зокрема, кращі умови для заробітку. Можете назвати, що конкретно треба зробити, щоб створити ці умови? 

Наше майбутнє – переробляти сировину і робити продукт. Нам треба створити після війни десятки тисяч невеликих інноваційних виробництв. Це можуть бути маленькі виробництва – наприклад одноразові стаканчики, які ми купуємо у Китаї.

А що треба вам від держави, щоб більш успішно розвивати проєкти і закласти фундамент на "після війни"?

Якщо ти починаєш виробництво у Польщі, тобі роблять великі податкові пільги. Нам треба подивитися, що вони роблять, і зробити трохи краще. Інвестор має бачити, що в Україні більше ризиків, але і більше можливостей заробити.

Зарплата – це не все. Мають бути комфортні умови. Це – пільгові податки, розбудова державного сервісу, реформа безпеки, освіти. 

Але створити умови, як в ЄС, – виклик для України.

Зробити умови кращі, ніж у Польщі, не складно. Візьміть ексміністра Польщі, заплатіть йому за консультацію – і почали зміни. Ми можемо побудувати собі суперсучасну країну.

Це складний шлях, хіба ні?

З такими законами й постановами, які у нас є, ми нічого не побудуємо. Що таке драйвер економіки? Будувати дороги? Частково. Драйвер економіки – це виробництво, інновації, але це довгий шлях. 

Влада ж хоче результат прямо сьогодні. Тому вони будують садочки, лікарні. Так, вони потрібні. Але якщо не розвивати виробництво, то молодь поїде – кому будуть потрібні ці садочки? Потрібен стратегічний план, який має чітко виконуватися.

А як щодо плану Маршалла 2.0.? Багато хто розраховує на ці мільярди, які підійматимуть нашу економіку. 

Я не раджу розраховувати на план Маршалла і що тут пороздають гроші. Треба зробити умови, як у Сингапурі. 

Але не варто думати, що все буде погано. Економіка рухатиметься, можливості будуть колосальними. Головне, щоб влада це розуміла і втілювала. З урахуванням масштабу втрат, на цьому шляху не може бути швидких перемог, країні потрібне стратегічне будування фундаменту. 

То яку пораду ви б тоді дали владі?

Моя порада – зробити одну стратегію і займатися її втіленням. Втілення – це відповідальність. 

Скільки займе побудова України 2.0.?

Заможно ми заживемо через 20 років. Уявіть, що ми сьогодні їдемо на "запорожці", а за 20 км попереду їде Польща на Ferarri. За скільки ми її наздоженемо? Питання, чи ми її наздоженемо взагалі. 

Якщо ми досягнемо рівня сучасної Польщі за 20 років, то це буде непогано. Це неприємно чути, але це реальність. Це нормально.

Звучить не дуже оптимістично.

Мають бути не швидкі перемоги для електорату, а довге стратегічне будування фундаменту. Це буде нелегко.

Я розвиваю індустріальний парк у Білій Церкві вже сім років. UNIT.City я створюю 10 років і реалізував усього 20%. Треба розраховувати на довгий шлях. 

* – після публікації доповнено довідку.

Підписуйтесь на LIGA.Бізнес в Telegram: коротко про важливе