Локалізація машинобудування – погано для всіх, крім червоних директорів та олігархів

Локалізації у машинобудуванні в Україні таки бути. Вчора, 12 січня, президент Володимир Зеленський підписав законопроєкт №3739. 

Тепер із середини 2022 року на державних тендерах, за умов закупівель на понад 200 000 грн міського транспорту, комунальної техніки, залізничного транспорту, продукції енергетичного машино- та авіабудування, має контролюватися поріг української складової в товарах. Наразі його встановлено на рівні 10%. Але він щорічно збільшуватиметься на 5%, доки у 2028 році не досягне 40% і на такому рівні залишиться до 2032 року.

Чому локалізація у машинобудуванні – не найкраще рішення для української економіки та бізнесу? 

(перепублікація колонки від 23.07.2020 року)

Я просто шокований тим, скільки адекватних, начебто, людей підтримують "локалізацію" на користь вітчизняного виробника. Це справжнісінький сором. Ці люди не знають найпростіших основ економіки (хоча й підприємці, а то й "економісти").

Не розуміють, що:

- Міжнародна торгівля збагачує (доведено Девідом Рікардо 200 років тому і з того часу багаторазово підтверджено); а протекціонізм, відповідно, зменшує суспільний добробут. Простіше кажучи, щоби нагодувати червоних директорів та їхніх послідовників, потрібно пограбувати споживачів, причому грабіжники отримають менше, ніж втратять пограбовані.

- Коли політик показує працюючий "завдяки його протекціоністській політиці" завод – він шахраює, бо тих, хто виграв, можна показати на камеру, але нікому не видно сотні тисяч, а то й мільйони тих, хто в результаті цього програв. Річку Дніпро ми всі бачимо, а як ця вода потім випаровується і потрапляє назад до його витоків – лише здогадуємось.

- "Локалізація" у держзакупівлях означає великі ціни, за які платить не абстрактна "держава", а ми, платники податків (фіскальна ілюзія детектед). Причому, що характерно, це часто ті самі люди, які мене, наприклад, звинувачують у недостатній запопадливості за зниження податків.

– Ваші гривні закордонному виробнику не потрібні, вони продаються на міжбанку. Гроші за імпорт йдуть експортерам – тільки не конкретним, а тим, хто у відповідний день вийшов продавати валюту. Отже, підтримуючи вітчизняного виробника на внутрішньому ринку, політики підрізають йому крила на зовнішньому. Найсмішніше, коли на завищений курс гривні скаржаться ті, хто закликає до протекціонізму.

- А на протекціоністські заходи інші країни відповідатимуть тим самим, тому наші експортери додатково постраждають ще й від "відповіді".

Тобто, з економіки – усім любителям "локалізації" одразу "незалік". Ну, окрім, звісно, тих, хто особисто собі щось мріє "локалізувати". Вони мають конкретний економічний інтерес, заради нього можна і сову на глобус натягнути.

Протекціонізм – це завжди захист неконкурентоспроможних, тобто нездатних виробляти продукцію, що успішно конкурує на ринку. У ринковій економіці такий бізнес must die – не обов'язково фізично, просто змінити власника на того, хто вміє робити те, що потрібне ринку, а не те, що йому подобається. І вміє це продавати, обслуговувати тощо.

Якщо у цих лобістів продукція конкурентоспроможна – нехай чесно конкурують. Якщо вся проблема, як вони кажуть, в оплаті після виконання та нестачі обігових коштів, нехай лобіюють факторинговий кредит під держгарантії (все одно платник – держава), нехай навіть вона сама собі компенсує відсотки, гаразд.

Але ні, законопроєкт написаний заради того, щоби раз і назавжди позбавити "вітчизняне машинобудування" необхідності взагалі конкурувати. У "совці" ось не було конкуренції – і добре було, а тут наставили всяких Прозорро, навіть нормально домовитися не можна. Це законопроєкт – ганебне анти-Прозорро.