"Полуничка" з присмаком криміналу: як і чому в Україні карають за відео на Pornhub
До мене звернулася LIGA.net з проханням написати колонку про те, чому українці, які завантажують власні відео на Pornhub, можуть отримати різні покарання: комусь світить тюрма, а хтось може відбутися невеликим штрафом. Саме так і народилася тема для найбільш провокативного тексту, який мені коли-небудь доводилося писати.
Причиною такого журналістського запиту стала новина про те, що інженера Кременчуцького ліцею засудили на три роки позбавлення волі через порнографічні відео (home-відео з дружиною), завантажені на Pornhub. Разом з тим, його земляк за схоже правопорушення рік тому отримав лише штраф у 3 400 грн. Як ви розумієте, справа не в сюжетах цих відео.
Отже, розберемося, чому до одних виробників "полунички" Феміда лояльніша, а інші отримують реальні строки.
Усім виробникам дорослого кіно: вчимо матчастину.
Чим регулюється
1. Статтею 301 Кримінального Кодексу України "Ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів". Найлегша санкція цієї статті – штраф у 17 000 грн, найсуворіша – позбавлення волі на строк до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю протягом трьох років.
У 2021 році відповідальність за правопорушення, пов’язані з розповсюдженням порнографії, посилили статтями 301-1 "Одержання доступу до дитячої порнографії, її придбання, зберігання, ввезення, перевезення чи інше переміщення, виготовлення, збут і розповсюдження" та 301-2 "Проведення видовищного заходу сексуального характеру за участю неповнолітньої особи".
Науково-практичний коментар до 301 статті пояснює небезпечність дій, що утворюють цей злочин. Зокрема, вони полягають у тому, що "посягають на основні принципи суспільної моралі у сфері статевих стосунків. Такі дії перебувають в явній суперечності з існуючими в суспільстві традиціями інтимного спілкування людей. Завдають шкоди їхньому моральному вихованню, особливо неповнолітніх, шляхом одіозної сексуальної інформації призводять до деформації моральних уявлень і понять про сексуальні відносини між людьми".
Стаття 301 ККУ відповідає статтям 1 і 2 Міжнародної конвенції про запобігання обороту порнографічних видань та торгівлі ними.
2. Законом України "Про захист суспільної моралі"
До речі, Закон "Про захист суспільної моралі" і визначає що саме є продукцією порнографічного характеру.
Отже, це будь-які матеріальні об'єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, змістом яких є детальне зображення анатомічних чи фізіологічних деталей сексуальних дій, чи які містять інформацію порнографічного характеру.
Також Закон "Про захист суспільної моралі" надає усім, хто сумнівається, недвозначну відповідь про те, що виробництво та обіг у будь-якій формі продукції порнографічного характеру в Україні забороняються.
Критерії віднесення продукції до такої, що має порнографічний характер, встановлює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури.
Так, відповідно до п. 3 Наказу Мінікульту, продукція відноситься до такої, що має порнографічний характер, якщо вона відповідає наступним пунктам:
1) основний зміст продукції або її значну частину становить демонстрація крупним планом статевих органів у збудженому стані або деталізований опис чи демонстрація статевого акту;
2) продукція містить натуралістичне зображення, максимально наближене до реальної анатомії і фізіології людини та її статевого акту;
3) продукція створена лише з метою статевого збудження її споживачів.
Отже, законодавство надає нам чітку відповідь: дивитися доросле кіно не заборонено, розповсюдження – табу!
Від теорії до практики
Практика національних судів є різноманітною. Так, наприклад, за однією і тією самою частиною статті 301 КК України можуть бути призначені різні види покарань: укладення угод зі стороною обвинувачення про визнання винуватості та призначення покарання у вигляді штрафу; визнання обвинуваченого невинним та виправдання у зв`язку з недоведеністю вчинення ним зазначеного кримінального правопорушення тощо.
Наприклад, вироком Самарського районного суду м. Дніпра суд визнав невинним чоловіка, якого обвинувачували у зберіганні та розповсюдженні в інтернеті зображення порнографічного характеру. Суд визнав невинуватим чоловіка, аргументувавши своє рішення тим, що стороною обвинувачення не було надано належних доказів. Наразі ухвалою апеляційного суду даний вирок скасовано та повернуто для повторного розгляду у суді першої інстанції.
Хочу звернути увагу, що подібні вироки суду, де згадується про право на невтручання в особисте життя, що закріплене в Конституції України, Кримінальному процесуальному та Цивільному кодексах, а також право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України, ст. 14 КПК України, ст. 306 ЦК, ст. 9 Закону України "Про телекомунікації", ст. 6 Закону України "Про поштовий зв`язок") – одиничні. Разом з тим, виправдувальні вироки зазвичай скасовуються судом апеляційної інстанції та повертаються на повторний розгляд до суду першої інстанції.
У переважній більшості ж тактика захисту підозрюваних у скоєнні правопорушення, пов’язаного з розповсюдженням порнографічної продукції, полягає в укладанні зі слідством угоди про визнання винуватості ще на стадії досудового розслідування. В результаті, суд таку угоду затверджує, визнає розповсюджувача "полунички" винним. Максимальні витрати правопорушника у таких випадках – це судовий збір та компенсація на проведення відповідних експертиз, в тому числі мистецтвознавчої. Часто реального строку засуджений уникає. Максимум, що отримує, окрім зобов’язання компенсувати державні послуги, – це випробувальний термін та штраф. Як, наприклад, у справі №647/2026/21 розповсюджувач порнопродукції отримав штраф у 850 грн (кримінальне правопорушення було вчинено в перших числах червня до набрання чинності закону, яким посилено відповідальність за вчинення злочину, передбаченого ч.1 статті 301 КК України).
Підбиваємо підсумки
Отже, якщо шукати причину того, чому інженера з Кременчука засудили до реального строку, тоді як більшість правопорушників, подібних до нього, "відбуваються малою кров’ю", то вважаю, що тут лише запитання у стратегії захисту. Якби чоловік пішов на угоду зі слідством, визнав би себе винним, то цілком міг би уникнути ув’язнення, а за свою діяльність отримати лише штраф та зобов’язання компенсувати державі судові витрати та проведення експертиз.
Хоча тут також слід враховувати, що міра покарання залежить ще й від стадії досудового розслідування, характеристики обвинуваченого, пом’якшувальних/обтяжувальних обставин, а також від того, вчинено злочин повторно чи ні.
Особисто моя думка стосовно цього дещо відрізняється від практики національних судів. Вважаю, що ті види покарання, які сьогодні більше застосовуються до розповсюджувачів порно, не завжди відповідають нормам вітчизняного законодавства. Адже вироки, де судом призначено сплатити навіть мінімальний штраф, визначений статтею 301 Кримінального кодексу (17 000 грн), знайти майже неможливо. І одна справа, коли йдеться про розповсюджувачів власних так би мовити "home video". А вже зовсім інша, коли лише штрафами відбиваються ті, для кого це є реальним великим бізнесом та ще й з елементами інших злочинів на кшталт дитячої порнографії чи домашнього насильства…
Ви знаєте, чому Pornhub – порносайт №1 в світі – за даними ЗМІ почав втрачати свої позиції? Він переповнений відео, на яких відображені реальні випадки насильства. І навіть численні маркетингові стратегії та проєкти з корпоративної соціальної відповідальності не змогли Pornhub допомогти врятувати ситуацію з відтоком користувачів на інші, більш "лайтові", платформи.
Це такий красномовний показник народного суду, що карає того, хто пропагує насильство, доларом. Непогана практика, як на мене, і для національних судів.
Хочете стати колумністом LIGA.net – пишіть нам на пошту. Але спершу, будь ласка, ознайомтесь із нашими вимогами до колонок.