Емоції в ділових стосунках шкодять нормальній роботі компаній. Таке твердження довгий час було аксіомою для бізнесменів та топ-управлінців. Але час змінює звичаї.

Наразі всі розуміють, що управляти - це не лише налагоджувати бізнес-процеси, створювати стратегію і продукувати сильні ідеї. Справжній лідер має надихати, пробуджувати ентузіазм, підтримувати в співробітниках мотивацію і знаходити їхні найсильніші сторони.

Що ж надає лідеру сил горіти своєю роботою та залишатися вірним компанії? Як він створює атмосферу, сприятливу для креативних ідей та інновацій? 

Відповісти на ці та інші нелегкі управлінські питання спробували гуру емоційного інтелекту Деніел Ґоулман, Енн Маккі та Річард Бояціс в своїй книзі "Емоційний інтелект лідера".

Керуючись висновками наукових досліджень та набутим практичним досвідом, експерти не тільки пояснюють, чому емоційність, уміння розуміти і співпереживати допомагають, а не заважають лідеру керувати колективом, але й зосереджуються на тому, як розвинути навички емоційного лідерства в собі.

LIGA.net публікує уривок з книги "Емоційний інтелект лідера", яку Наш Формат видасть вже зовсім скоро.  

Резонансне лідерство 

Коли лідери не можуть виявити співпереживання людям або правильно прочитати їхні емоції, вони створюють дисонанс, надсилаючи повідомлення, які викликають нікому не потрібне засмучення. У результаті виникають колективні негативні емоції, потім виникає групове занепокоєння, яке відвертає увагу від повідомлення лідера або від завдання. За будь-яких робочих умов, емоційний і комерційний вплив дисонансного лідера можна оцінити просто: люди почуваються розгубленими, а отже, працюють гірше. 

Ознакою резонансного лідерства є група послідовників, які "вібрують" разом із піднесеною і натхненною енергією лідера. Одна з тез примітивного лідерства говорить, що резонанс підсилює і продовжує емоційний вплив лідера. Що кращий резонанс між людьми, то менш статичні їхні взаємодії; резонанс мінімізує перешкоди в системі. Бізнес-мантра стверджує, що "одна команда - означає більше сигналів і менше перешкод". Клей, який тримає людей разом у команді і викликає відданість організації, - це емоції. 

Те, як добре лідери справляються з емоціями людей і як спрямовують їх на досягнення спільної мети, залежить від їхнього емоційного інтелекту. Резонанс удається лідерам, які емоційно розумні і свідомі. Їхня пристрасна і завзята енергія поширюється на колектив. Такі лідери за потреби можуть іноді передавати більш серйозний настрій, застосовуючи співпереживання, або емпатію, для налаштування емоційного регістру людей, якими керують.

Наприклад, якщо щось розгнівало людей (як-от закриття відділу) або засмутило (можливо, серйозна хвороба улюбленого колеги), емоційно свідомий лідер не лише поспівчуває, а й передасть ці почуття групі. Такий різновид резонансу посилює синхронію так само, як і ентузіазм, адже дає людям змогу відчути, що їх розуміють і за них хвилюються. 

Під проводом емоційно свідомого лідера люди почуваються комфортно одне з одним. Вони діляться ідеями, вчаться одне в одного, разом ухвалюють рішення і виконують завдання. Вони створюють емоційний зв’язок, завдяки якому залишаються зосередженими, навіть під тиском серйозних змін або негараздів.

Що, напевно, найважливіше, зв’язок з людьми на емоційному рівні надає роботі більшої значущості. Усі ми знаємо як це, розділити мить захвату, радості від добре виконаної роботи. Ці відчуття змушують людей робити те, чого одна людина не змогла б або за що не взялася б. І саме емоційно свідомий лідер знає, як створити такий зв’язок. 

З іншого боку, якщо лідерові бракує резонансу, люди працюватимуть задля годиться, просто "достатньо добре", а не якнайкраще. Без душі "лідер" просто керуватиме людьми, а не вестиме за собою. 

Лідерство і влаштування мозку 

Жодна істота не може літати з одним крилом. Обдарований лідер - це той, у кого однаково задіяні і серце, і голова, тобто почуття і думки. Саме ці два крила дають змогу лідеру впевнено літати. 

Усім лідерам потрібно достатньо розуму, щоб зрозуміти особливості завдань і проблем, що в них виникають. Звісно, є лідери, обдаровані глибокою ясністю - безумовною перевагою для аналітичного і концептуального мислення. Здебільшого ми вважаємо інтелект і чітке мислення головними якостями, що приводять людину до статусу лідера. Без цих основних здібностей лідером не станеш.

Утім самим лише інтелектом у лідери не проб’єшся; свій образ лідер створює за допомогою мотивації, спрямування, натхнення, уміння слухати й переконувати - і, найважливіше, створення резонансу. Як попереджав Альберт Ейнштейн, "ми маємо остерігатись того, щоб зробити інтелект нашим богом. Він, звісно, має свою силу, але ніякої особистості. Він не може вести за собою, а може лише служити". 

Нейронні системи, відповідальні за інтелект і емоції, діють окремо, але вони мають міцно переплетені зв’язки. Ці механізми мозку, які пов’язують думки і почуття, створюють неврологічну основу примітивного лідерства. І попри велику роль, яку бізнесова культура надає інтелекту, позбавленому емоцій, наші емоції у прямому сенсі сильніші за інтелект. У надзвичайних ситуаціях саме наші емоційні центри - лімбічна система - керують рештою мозку. 

За такою силою емоцій стоїть ґрунтовна причина. Емоції надзвичайно важливі для виживання, адже саме за їх допомогою мозок повідомляє нам про щось тривожне і пропонує миттєвий план дій: бийся, тікай, замри. "Розумний" мозок розвинувся від лімбічного мозку і продовжує отримувати накази він нього, коли відчуває загрозу або перебуває у стані стресу.

Спусковим механізмом для цих непереборних емоцій є мигдалеподібне тіло - складова лімбічного мозку, яка сканує для нас кожну мить ситуації, навіть у стані тривоги. Як радар для емоційних надзвичайних ситуацій, мигдалеподібне тіло може керувати іншими частинами мозку, включно з раціональними центрами в неокортексі, для виконання негайних дій під час загрози. 

Така система добре працювала протягом близько ста мільйонів років еволюції. Страх був провідником ранніх ссавців у часи загрози від хижаків; гнів допомагав матері знайти в собі сили для захисту потомства. Соціальні емоції, зокрема заздрість, гордість, зневага і любов, відігравали важливу роль у родинних стосунках груп приматів - так само, як у сучасному житті організацій. 

У той час як емоції допомогли людині вижити протягом еволюції, неврологічна дилема лідерства виникла близько десяти тисяч років тому. У сучасній розвиненій цивілізації ми стикаємось зі складними соціальними реаліями (наприклад, відчуттям того, що

до нас ставляться несправедливо), натомість наш мозок створений для виживання в часи фізичних небезпек. Тому ми можемо відчувати емоційну узурпацію - нас охоплюють тривога і гнів, більше підхожі для дій під час фізичних небезпек, а не в тонких взаємина офісних працівників. (Що в біса цей хлопець про себе думає! Я такий розлючений, що міг би врізати йому!) 

На щастя, за такими емоційними імпульсами розгортається широкий спектр дій, які проходять від мигдалеподібного тіла до префронтальної зони, що просто за лобом і є виконавчим центром мозку. Префронтальна зона отримує й аналізує інформацію від усіх частин мозку, а потім вирішує, як варто діяти.

Префронтальна зона може накласти "вето" на емоційні імпульси й забезпечити більш ефективні реакції. (Пам’ятай, він дає річний відгук про твою роботу. Просто розслабся і подивись, що ще він скаже, перш ніж зробити щось, про що ти пошкодуєш). Без цього вето результатом буде емоційна узурпація, коли ми діємо, керуючись реакцією мигдалеподібного тіла. Так відбувається, коли механізми префронтальної зони не можуть стримати емоційних імпульсів. 

Діалог між нейронами в емоційних центрах і префронтальних зонах проходить через те, що накопичується на головному нейронному шляху, який допомагає керувати думками і почуттями. Володіння емоційним інтелектом, таким важливим для лідерства, засноване на налагодженій взаємодії префронтальних і лімбічних схем.

Вивчення пацієнтів неврологічного відділення, які перебувають там через ураження префронтальних і лімбічних зон, підтверджує, що їхні когнітивні навички можуть залишитись без змін, але емоційний інтелект зазнає порушень. Цей неврологічний факт чітко відокремлює навички емоційного інтелекту від виключно когнітивних навичок, як-от інтелект, технічні чи бізнесові знання, які містяться лише в неокортексі. 

З біологічного погляду, мистецтво резонансного лідерства поєднує в собі інтелект і емоції. Звісно, лідери повинні мати ділові навички, знання і вміння думати, щоб ухвалювати рішення. Але якщо вони спробують керувати виключно за допомогою інтелекту, то втратять важливу частину рівняння. 

Як взаємодіють чотири основи емоційного інтелекту 

Ми аж ніяк не хочемо сказати, ніби першими висловили думку, що головні завдання лідера - уміння викликати завзятість, оптимізм і пристрасть до роботи, а також налаштувати атмосферу співпраці й довіри. Та цю мудрість ми хотіли б трохи доповнити і показати, як емоційний інтелект дає змогу лідерам виконати ці основні завдання. Кожна із чотирьох основ емоційного інтелекту - самосвідомість, самокерування, соціальна свідомість і керування взаєминами - додає свій набір важливих навичок резонансному лідеру. 

Звісно, ці основи тісно переплітаються, і між ними існує динамічний зв’язок. Наприклад, лідер не може добре керувати своїми емоціями, якщо погано або й зовсім їх не усвідомлює. Якщо його емоції не знають контролю, то його взаємини з іншими постраждають. Наше дослідження виявило систему, яка лежить в основі такої динаміки. Якщо коротко, то самосвідомість сприяє співпереживанню і самокеруванню, а поєднання цих двох навичок дає змогу краще керувати взаєминами. Емоційно свідоме лідерство розвивається на основі самосвідомості. 

Самосвідомість, яку часто ігнорують у ділових колах, є основою для всього іншого. Без усвідомлення своїх емоцій ми погано ними керуватимемо і не розумітимемо їх в інших. Самосвідомі лідери тонко відчувають свої внутрішні сигнали. Вони, приміром, знають,

як їхні почуття впливають на них, на їхню продуктивність на роботі. Замість дати гніву вирватись на волю вони відчувають його розвиток і можуть побачити як його причину, так і спосіб його втамувати. Лідери, яким бракує емоційної самосвідомості, можуть зірватись, але не розуміти причин зриву. Самосвідомість також відіграє не останню роль у співпереживанні або відчутті того, як інші сприймають ситуацію: якщо людина постійно не усвідомлює своїх почуттів, то вона нечутлива до почуттів інших.

Соціальна свідомість - а конкретно співпереживання - допомагає з наступним кроком у примітивному завданні лідера: створенні резонансу. Відчуваючи емоції інших, лідер може сказати або зробити щось у такт із тими емоціями, як-от: розвіяти страхи, вгамувати веселощі або приєднатись до них. Така гармонія дає лідерам змогу відчувати спільні цінності і пріоритети, які є орієнтирами для групи. 

Так само лідери, яким бракує співпереживання, несвідомо гратимуть не в лад з іншими, а отже, говоритимуть і робитимуть те, що спричинить негативні реакції. Емпатія, яка охоплює слухання і взяття до уваги думок інших, дає змогу лідерам "вклинитись" в емоційні канали між людьми, які утворюють резонанс. Залишаючись свідомим людських емоцій, лідер може налаштувати своє повідомлення для створення синхронії. 

І нарешті, коли лідер розуміє свої погляди і цінності, а також може сприймати емоції групи, його навички керування взаєминами можуть спричинити резонанс. Щоб спрямовувати емоційний настрій групи, лідери мають спочатку усвідомити свій напрям і пріоритети, а це знову приводить нас до розуміння важливості самосвідомості.

Які ще книги можна прочитати на LIGA.net:

Фукуяма: Как Украине стать Данией и причем тут сильные институты

Долой прокрастинацию. Успеть все и не сойти с ума. Книга

Мир не так плох, как вам кажется. Но что его ждет дальше? Книга

Переговоры с результатом. Методы специалиста ФБР Криса Восса

"Фактология". Отрывок из важнейшей книги по версии Билла Гейтса

книга