Чи впроваджувати Україні дзеркальні імпортні обмеження на продукцію з Польщі?

Новини з Варшави та ще чотирьох столиць країн-сусідів (Болгарії, Словаччини, Угорщини та Румунії) не дають сподівання на те, що після 15 вересня будуть зняті обмеження імпорту деяких видів зернових і олійних з України. І це попри невдоволення, яке висловили інші країни-члени ЄС, такі як Німеччина чи Австрія. Навіть не зважаючи на можливість рішення самої Єврокомісії щодо скасування цих імпортних обмежень, які є тимчасовими. 

Чого варто очікувати українським фермерам та експортерам після 15 вересня? 

Саме сьогодні спливає термін дії обмежень, які були встановлені рішенням ЄК. При цьому Польща наполягає на тому, що навіть у разі не продовження з боку Брюсселя імпортних обмежень, уряд Польщі в односторонньому порядку збирається їх зберегти. Одночасно, згідно з останніми повідомленнями, та сама Болгарія готова зняти ці обмеження на імпорт української продукції. Позиції інших країн-сусідів поки що невідомі. Маю зазначити, що позиція самої Європейської комісії, а саме Директорату з питань сільського господарства та розвитку сільських територій, до минулого тижня залишалася досить розмитою, тоді як сам єврокомісар пан Войцеховський виступає, як це виглядає, за продовження заборони на імпорт до п’яти країн-членів деяких видів аграрної продукції з України.

Чи варто Україні оскаржувати рішення Польщі чи інших країн в СОТ або ж вводити дзеркальні імпортні обмеження на продукцію з цих країн?

На мою думку, будь-яка ескалація торгових і економічних відносин не є позитивним сценарієм для всіх учасників такого процесу, тому що втрачати через подібні дії будуть всі. З іншого боку, не реагувати на неправомірні дії когось з торговельних партнерів, тим більше коли вони порушують існуючі домовленості та угоди, наш уряд теж не може. Ми повинні захищати інтереси наших виробників, та ще й в такий важкий час. Водночас будь-які різкі кроки мають бути зроблені лише в тому випадку, коли інші можливості досягнення компромісу вичерпані, і з розумінням можливих негативних наслідків для нас же. 

Окрім цього, я вважаю, що робити крок в напрямку підвищення градуса ескалації в тій чи іншій спірній ситуації варто лише у разі, коли у тебе як у держави, є в запасі ще "не зіграні козирні карти". Тому, звичайно, я виступаю в цій ситуації прибічником економічної дипломатії та спроб знайти спільну мову без застосування заборон, обмежень й інших подібних інструментів. 

Як дивитися на ту чи іншу ситуацію глобально і комплексно?

Поточні виклики з експортом українських агропродовольчих товарів до деяких країн ЄС не є винятком. З одного боку, ситуація показала, що нам не вистачає якісного, системного та професійного діалогу з усіма нашими країнами-сусідами у сфері АПК. І тут я вже згадувала про ідею пропозиції створення Східно-європейського аграрного клубу з метою спільних напрацювань у сфері майбутньої аграрної політики ЄС з урахуванням вступу України до цього блоку. З іншого, риторика щодо того, що ми великі, сильні, потужні й ефективні в АПК, і тому з нами мають рахуватись в країнах ЄС, не є дуже розумною чи ефективною з погляду будь-яких перемовин. Ми маємо позиціювати себе не як конкурента тим самим польським фермерам, а шукати ті точки дотику для спільного формування європейського аграрного майбутнього з нашими сусідами, партнерами і в недалекому майбутньому, нашими компаньйонами у найпотужнішому агропродовольчому блоці світу. 

Чи важливі сухопутні експортні шляхи через кордони з ЄС для нас в умовах обмеженого морського експорту? 

Беззаперечно, ініціатива ЄС під назвою "Шляхи солідарності" допомогла Україні впоратись з критичною ситуацією, яка виникла навесні 2022 року після російського вторгнення і зупинки експорту зернових і олійних морськими шляхами, і залишається до сьогодні важливим альтернативним шляхом для нашого експорту. За даними ЄК, цей експортний маршрут дозволив Україні до сьогодні експортувати понад 40 млн т зернових і олійних з початку його роботи, або ж забезпечив близько 60% загального експорту українського АПК. 

З перших тижнів роботи "Шляхів солідарності" між ЄС та Україною стало зрозуміло, що логістика й інфраструктура країн ЄС, як на кордоні, так і в портах, не готова до таких обсягів аграрної продукції. 

Це дало змогу зрозуміти, наскільки потужні та високоефективні порти на узбережжі Чорного моря збудував наш агробізнес. Німецька залізниця, яка з самого початку брала активну участь в перевезенні товарів як з України в ЄС, так і у зворотньому напрямку (гуманітарні вантажі, наприклад), відразу заявила, що зерновозів в достатній кількості немає в усьому ЄС. Саме проблема з логістикою та інфраструктурою для швидкої і ефективної перевалки зернових і олійних на кордоні та в портах для подальшого можливого експорту в треті країни за межі ЄС стала однією з наріжних для всіх учасників європейського аграрного ринку. На жаль, ми до сьогодні бачимо повільне реагування ЄК на ситуацію. 

Чи відбулося об’єктивне збільшення об’ємів експорту зернових і олійних у напрямку Польщі, Угорщини та інших Східноєвропейських країн з початку роботи "Шляхів солідарності" в травні 2022 року? 

Так, і це об’єктивний процес реагування ринку: блокування морських шляхів вимагало пошуку нових шляхів транспортування зернових, мільйони тонн яких залишались на той момент на українських елеваторах ще з 2021 року. Якщо подивитись на цифри, то ми побачимо, що в довоєнному 2020/21 МР частка п’яти сусідніх країн в нашому агроекспорті була близько 2%, а вже в 2022/23 МР цей показник був на рівні 31%. 

Чи були саме українські зернові причиною падіння цін на ринках Польщі чи Румунії в 2022 році?

Ні. Світові ціни, попри очікування багатьох європейських фермерів, в 2022 році не підвищилися порівняно з осінню 2021-го, а знизились. Зокрема і тому, що ринки почали поступово адаптуватись до нової ситуації після суцільного шоку в перші тижні повномасштабного вторгнення Росії в Україну і блокади портів Чорного моря. 

Чи є в жорсткій польській позиції внутрішньо-політична складова?                       

Так. Фермери, які в Польщі переважно є мікровиробниками за українськими масштабами, вважаються досить впливовою виборчою силою, позиція якої враховується всіма політичними силами країни. Зважаючи на парламентські вибори в жовтні цього року, боротьба за голоси фермерів в Польщі стає дедалі запеклішою, а ігнорувати їх незадоволення, навіть якщо воно не має під собою підстав, чи є скоріше ірраціональним, ніхто не може собі дозволити. Тут нашим фермерам треба повчитися у сусідів підвищенню своєї ролі в політичних процесах держави. 

Які альтернативні шляхи?

Консультації та перемовини для пошуку компромісного варіанта підтримки України у питаннях аграрного експорту. На рівні ЄС обговорюються можливості виділення додаткових коштів на певні програми підтримки логістики українського зерна – наприклад, субсидування транспортування українського зерна. 

Важливе значення має робота над спрощенням всіх процедур, пов’язаних з митним контролем продукції, а це містить і можливість спільної роботи українських і польських митників, перенесення фітосанітарних чи ветеринарних інспекцій задля прискорення транзиту територією Польщі тотщо. 

Український АПК має вибудовувати свою систему лобізму і постійного діалогу в Брюсселі як на рівні уряду, так і на рівні фермерів. Польща не хоче скасовувати свої імпортні обмеження? Але ж вона є членом ЄС, в якому торгові політики – це прерогатива Єврокомісії. Що може бути зроблене для компенсації втрат українським аграріям? Які додаткові інструменти підтримки експорту, переробної промисловості, розвитку технологій чи отримання необхідної сертифікації для доступу до ринків ЄС з готовою продукцією можуть бути використані у якості компенсації? Як ЄС може підтримати спільні інвестиційні проєкти не лише в Україні, але і в портах країн ЄС, якщо українські компанії захочуть інвестувати? На мою думку, подібні питання мають обговорюватися постійно як частина такого діалогу.