Як зберегти пам’ятки архітектури від руйнації та забуття

В Україні фактично неможливо захистити історичні будинки від руйнування. Єдиний дієвий метод для їхнього захисту – це надання історичному будинку статусу пам’ятки архітектури. Якщо цього статусу немає, то і сама фонова історична забудова майже приречена.

Часто буває і навпаки. Спочатку історичний будинок зносять, а потім, коли виникає суспільний резонанс, то вже зруйнованому або напівзруйнованому будинку надається статус пам’ятки архітектури, як було із Садибою Зеленських та Садибою Барбана у Києві.

LIGA.net раніше писала про автоматичне надання будь-якому будинку, старшому за 100 років, статусу пам’ятки архітектури як одного з методів захисту спадщини. Але це не єдиний механізм збереження спадщини. Одним із елементів її захисту називають створення реєстру пам’яток архітектури, який диференціює та збільшить шанси на їх збереження.

Що таке пам’ятка і як її захистити

Пам’ятка – у розумінні міжнародних нормативно-правових актів, це найбільш цінний та унікальний об’єкт. Тож не дивно, що в Україні для отримання будівлею захисного статусу пам’ятки потрібно пройти "7 кіл бюрократичного пекла" та залучити профільних експертів з різних галузей з відповідною сертифікацією. Однак не лише унікальні архітектурні витворі та найбільш знакові історичні місця захищають у cвіті.

На сьогодні український законодавець виділяє лише одну категорію охорони для історично або архітектурно цінних будівель – це власне категорія пам’ятки. Ця категорія ще додатково розділена на щойно виявлений об’єкт культурної спадщини (перебуває на обліку в органах місцевої влади) та власне пам’ятку (перебуває на обліку в Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України). Втім, фактично їх правовий статус є однаковим.

"Норми європейського пам’яткоохоронного законодавства, зокрема Закону про охорону культурної спадщини в Польщі (USTAWA o ochronie zabytków i opiece nad zabytkami) передбачають, окрім захисту самих пам’яток, – захист також цінної історичної забудови як окремої категорії. Одним із критеріїв такого об’єкту є досягнення віку у понад 100 років. В Україні, на жаль, така норма відсутня, а тисячі історичних будівель по всій країні фактично залишаються без захисту законом", – каже голова ГО "Спадщина Київ" Дмитро Перов у коментарі LIGA.net.

За словами Перова, забудовники з різних міст України неодноразово скасовували або призупиняли дію історико-архітектурних планів своїх міст через суд. Найбільш відомі випадки – Київ та Львів. Суди стають на бік забудовників, бо ті апелюють до закону, а закон, як уже зазначалося вище, виділяє лише одну категорію захисту. Фактично на сьогодні ст. 22 Закону України "Про охорону культурної спадщини" забороняє знесення пам’яток. Правове регулювання забудови центральних історичних ареалів у містах передбачає погодження центрального органу виконавчої влади (Мінкульту) щодо проведення містобудівних перетворень.

"Тобто прямої заборони немає – порадьтесь з Мінкультом. Якщо він дозволить знести історичний квартал без пам’яток, нехай так буде…", – додає Дмитро Перов.

Зараз, каже Дмитро Перов, в Україні діє так звана презумпція "нецінності" історичної спадщини.

"Це означає, що якщо, наприклад, на вулиці, де ви живете, є 150-річний будинок, де жив Винниченко, але він не внесений до держреєстру – будівлю в той самий день, як ви про це дізналися, можуть знести. А ось щоб її зберегти, потрібно буде провести комплексні наукові дослідження. Встановити точний час побудови, ім'я архітектора, стиль, опитати дочку коханки Винниченка, чи дійсно він ночував у її матері тощо", – додає Перов.

Все це займає від 6 місяців до 2-3 років, залежно від зацікавленості або радше незацікавленості місцевого органу охорони культурної спадщини надавати будівлі захисний статус. Втім, головне – поки будинок не отримав статус, він вважається нецінним та не захищається законом. Натомість у тій самій Польщі всі будівлі старші за 100 років вважають цінними та історичними. Надалі – проводиться їх дослідження, частина з них визнається пам’ятками, частина втрачає свій охоронний статус. Але головне – на час таких досліджень будівля перебуває під захистом держави, і її не можна просто так зруйнувати, пригнавши бульдозер.

"Найкращим, а також найпростішим способом є рецепція польських пам’яткоохоронних практик до українського Закону. Наші правові системи є найбільш спорідненими як історично, так і за способом цивільно-правового регулювання. Наразі наша громадська організація готує проєкт змін до Закону України "Про охорону культурної спадщини" в частині визначення цінної історичної забудови як окремої категорії охорони із прямою забороною на її знесення до проведення відповідних пам’яткоохоронних досліджень. Аналогічна ініціатива щодо заборони знесення історичних будівель була також зареєстрована в Київській міській ради наприкінці минулого року", – каже Дмитро Перов.

Архітекторка Вероніка Лисенкова вважає, що важлива роль архітекторів у цьому процесі. Наприклад, в Україні не існує в класифікаторі професій такої спеціалізації, як архітектор-реставратор. Треба створити реєстр таких архітекторів-реставраторів, які розуміють, що таке реставрація, щоб тільки серед них замовники будівництва могли обирати реставраторів для історичних будинків.

"Тому будь-який архітектор може підійти до пам’ятки архітектури і робити з нею все що завгодно. Так, наприклад, це може бути людина, яка просто вміє будувати нові житлові комплекси", – пояснює Лисенкова.

Вона також додає, що під час розробки облікової документації для реставрації пам’яток архітектури не залучають архітекторів, а лише мистецтвознавців. Мистецтвознавці знаходять лише першоджерела та архіви, а архітектор, що займається практикою, знаходить реальні факти того, що відбувалося з пам’яткою історично, як вона проєктувалася. Але зараз архітектори не впливають на облікову документацію.

Що може зробити влада

LIGA.net поспілкувалась з народними депутатками Оленою Шуляк та Ганною Бондар щодо того, що може зробити парламент та влада задля збереження пам’яток та введення системи градацій.

За словами Олени Шуляк, для збереження культурної спадщини Мінкульт повинен забезпечити виконання вже ухваленого законодавства і тільки після цього доцільно говорити про подальше удосконалення. Так, ще влітку 2022 року набули чинності положення Закону №1423-IX, який вніс суттєві зміни у сферу охорони культурної спадщини. Але з дня його опублікування (26 травня 2021 року) минуло майже чотири роки, а Мінкульт і досі повністю не імплементував низку підзаконних актів і не виконав низку повʼязаних з ним дій.

"Не менш важливо і те, що Мінкульт не забезпечив інтероперабельність програмного забезпечення Державного реєстру нерухомих пам’яток культурної спадщини України з Державним земельним кадастром, містобудівним кадастром та іншими інформаційними системами. Ба більше, вважаю, що станом на зараз не забезпечено роботу цього реєстру взагалі, не забезпечено публікацію всього переліку об'єктів культурної спадщини у ньому тощо. Я неодноразово надсилала депутатські звернення до Мінкульту та Кабінету міністрів України, щоб прискорити затвердження підзаконних актів та виконання завдань, визначених зазначеним вище законом. Проте на сьогодні статус не змінився", – розповідає депутатка.

Щодо класифікації обʼєктів культурної спадщини – сьогоднішнє українське законодавство зосереджено на обʼєктах культурної спадщини. Це щойно виявлені обʼєкти культурної спадщини, памʼятки місцевого, національного та всесвітнього значення.

За словами депутатки Ганни Бондар, величезний масив історичної забудови залишився поза увагою. Так, законом №1423 у 2023 році було внесено зміни, якими цінну історичну забудову віднесено до памʼяток, чим унеможливили збереження традиційного середовища в наших містах і селищах.

Водночас європейський підхід має середовищні ознаки. Зберігаються не тільки окремі обʼєкти культурної спадщини, а й цілісність історичного середовища (приклад – середмістя міста Кракова). Для цього використовують програми реновації міста.

В ринкових умовах для реалізації таких програм недостатньо нормативки і правил з реставрації. Тут мають працювати економічні механізми: замороження цін на нерухомість під час реалізації проєкту міської реновації з подальшим відшкодуванням місту вартості реновації, інші механізми.

"Ми зареєстрували проєкт Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо збереження цінної історичної забудови в населених пунктах №11481, який має на меті реалізувати перші кроки до середовищного підходу збереження традиційного осередка. Так, органами місцевого самоврядування можуть бути визначені окремі обʼєкти, які не мають статусу культурної спадщини, але є цінними з погляду громади. Наразі законопроєкт вийшов з комітету, чекаємо на його розгляд у залі. Але, вочевидь, це перші кроки. Наші міста потребують законодавчої рамки для реалізації проєктів міської реновації, зокрема під час реконструкції застарілого житла", – наполягає Ганна Бондар.

Олена Шуляк каже, що найбільша проблема у тому, що й досі немає єдиного джерела, де можна перевірити, чи є той чи інший обʼєкт саме об'єктом культурної спадщини або щойно виявленим об'єктом культурної спадщини. Так, об'єкти культурної спадщини національного і місцевого значення оприлюднені на сайті Мінкульту фрагментарно, в розрізнених частинах та не є вичерпними, а перелік щойно виявлених об'єктів не оприлюднено взагалі. Попри те, що щойно виявлені об'єкти мають такий самий правовий статус охорони, як і вже наявні.

"У Державній антикорупційній програмі прямо вказується, що має бути єдиний електронний реєстр, де буде все – і обʼєкти культурної спадщини, і щойно виявлені об'єкти, і відомості щодо того, коли і яким документом надано цей статус. Все це має бути в єдиному джерелі, якого і досі немає", – додає Олена Шуляк

Наразі в Міністерстві культури та стратегічних комунікацій України триває робота з наповнення такого реєстру. Поки що реєстр мало наповнений.

Ганна Бондар вважає, що для належного контролю за реалізацією проєктів реставрації не потрібні зміни до закону, потрібно виконувати закон. Ще у 2019 році Кабінет міністрів України ухвалив рішення про створення Державної інспекції культурної спадщини України та Державної служби охорони культурної спадщини України як окремих центральних органів виконавчої влади для зняття непритаманних міністерству функцій (як-от погодження проєктів, надання дозволів, здійснення контрольних функцій при здійсненні реставраційних робіт тощо).

"Однак ці органи так і не запрацювали. Потужностей як у міністерстві, так і в інших органах охорони культурної спадщини не вистачає. До прикладу, в місті Києві, де налічується 3790 обʼєктів культурної спадщини за штатним розкладом у Департаменті охорони культурної спадщини КМДА лише 6 (шість!) інспекторів з охорони культспадщини. Очевидно, що в такому разі належний контроль за роботою під час реставрації здійснити неможливо. Цю систему треба розбудовувати і, до речі, залучати до інспекції громадськість через інститут громадських інспекторів", – додає Ганна Бондар.

Її підтримує архітекторка Вероніка Лисенкова, яка вважає чинні практики закону достатніми.

Олена Шуляк вважає, що закон №5655, що досі не підписаний президентом Володимиром Зеленським, міг би вирішити цю проблему. За словами депутатки, цим законом передбачені, зокрема, наповнення державних реєстрів інформацією про наявні об'єкти культурної спадщини та території їх охорони, а також створення електронних сервісів, спрямованих на охорону культурної спадщини та закріплення їх на рівні закону.

Цим законом може бути впроваджена, зокрема, автоматична відмова у наданні права на виконання підготовчих та будівельних робіт, які передбачають демонтаж (знесення) пам’яток культурної спадщини та щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, а також реконструкцію та капітальний ремонт пам’яток культурної спадщини.