Доведено кров’ю: чому можна та треба відмовлятись від енергетичної співпраці з Росією

Напад Росії на Україну дедалі засмоктує у цю м’ясорубку все більшу кількість країн світу. Санкції призвели до відмови багатьох нафтопереробних компаній Європи й світу від російської нафти, що зі свого боку викликало зростання цін на нафтопродукти по всій планеті. 

Також розпочалося зростання цін на харчові продукти, всім зрозуміло, що далі буде гірше, бо ракети, бомби й кулі не дадуть Україні зберегти експорт продовольства.

Але паралельно з Україною та ненависним західним світом Росія знищує й своїх партнерів по митному союзу. 

Хоча, здавалось, мало б бути навпаки.

Найбільш показово знищується промисловість Білорусі. 

Країна пишалась своїми двома нафтопереробними комплексами у Мозирі та Новополоцьку, вклавши у них мільярди доларів інвестицій. Щоправда, білоруси не любили визнавати, що цей розвиток здебільшого став можливим завдяки режиму найбільшого сприяння з боку України. Протягом останніх майже 15 років ми були найбільшими покупцями білоруських нафтопродуктів, купуючи їх за максимальними цінами.

Тільки у 2022 році Україна імпортувала з Білорусі 5 млн т бензину, дизпального, авіагасу, скрапленого газу та бітуму. 

Екстрамаржа на цьому обсязі склала щонайменше $400 млн. Саме настільки більше ми платили у порівнянні з експортом цієї продукції у Європу. Скільки ми переплатили за 10 років? А за 15? Однозначно понад $2-3 млрд, котрі були інвестовані білорусами у свої два НПЗ.

Що відбувається зараз? 

Обидва підприємства працюють в режимі технологічного мінімуму. За словами інсайдерів в білоруській нафтовій галузі, новополоцький Нафтан балансує на межі зупинки. Про вкрай важке становище обох заводів свідчить і те, що вони офіційно повідомили про скорочення соціальних програм та героїчну виплату поточної зарплатні. Але в умовах девальвації білоруського рубля та зростання споживчих цін, це вже трохи інші гроші.

За деякими даними, залишкову експортну продукцію вони змушені відправляти у Росію з дисконтом $200/т, в той час, як в Україну пальне постачалось з премією $20-30/т.

Головне, що перспективи якось вилізти з цієї ями у білорусів немає ніяких. Й справа не в НПЗ, а у всій білоруській економіці.

Вчора отримав сигнал й інший союзник – Казахстан. 

Як повідомили російські ЗМІ, начебто через негоду зламався виносний вантажний буй Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК) поблизу Новоросійська. Цей експортний маршрут забезпечує експорт 50 млн т казахстанської нафти на рік, або 78% загального експорту країни у 2021 році.

На перший погляд, ординарна подія, таке трапляється. 

Але привертає до себе увагу коментар російського менеджменту КТК: на ремонт треба два місяці. Немає жодних сумнівів, що це ніщо інше, як диверсія "дружньої" країни. На користь цього свідчать і коментар менеджменту КТК, який пояснив довгий термін ремонту відсутністю запчастин. Зрозуміло, через західні санкції.

Уряд Казахстану вже заявив, що шукатиме альтернативні маршрути експорту, які фактично зводяться до використання російської трубопровідної системи. Результати цих перемовин вже можна передбачити.

Таким чином, Росія фактично прибрала з ринку конкурента в умовах, коли європейські нафтопереробні компанії шукають заміну "кривавим" вуглеводням. А одночасно завдано удару по американських (Chevron, Exxon Mobil) та європейських (Eni, Shell) акціонерам нафтовидобувних компаній Казахстану та КТК.

Для казахів це буде мати трагічні наслідки, адже вимушене зниження видобутку – складна та дуже дорога річ, яка не лишається без наслідків для родовищ. 

Казахи завжди знали, що залежність їхнього нафтового експорту від Москви – це вузьке місце. А зараз всі побачили наявну презентацію цього факту. 

Зрозуміло також й те, що удару завдали по всій економіці Казахстану, яка сильно залежить від експорту нафти.

До речі, прийом з несподіваною поламкою виносного вантажного буя  КТК Кремль використовує не вперше.

У 2006 році раптом знадобився ремонт на білоруській ділянці нафтопроводу Транснафти, що качав нафту на литовський НПЗ в Мажейкяї. Характерно, що за кілька тижнів до цього литовський уряд відмовив росіянам у продажу контрольного пакета акцій заводу. Минуло понад 15 років, трубу не полагодили й досі.

А далі була дуже показова історія. 

Експерти й трейдери одноголосно пророкували Мажейкяю швидку зупинку без історичного маршруту постачання нафти. Але литовці вольовим рішенням побудували в місті Бутінге нафтовий термінал, через який почали завантажувати завод з моря. Спочатку це була найдешевша та технологічно звична російська Urals. Але згодом новий власник НПЗ – польський Орлен – почав залучати неросійські об’єми сировини та йде до повної відмови від Urals.

Як бачимо, Росія є не тільки ненадійним, але й дуже небезпечним партнером навіть для своїх союзників. А також доводить те, що без російських енергоносіїв можна жити. На жаль, лише війна та кров українців змусили світ краще усвідомити це.