У Байдена і Меркель полетіло каміння. Мовляв, зрадили Україну. Не зрадили. Час дорослішати

Україну зрадили. Новий пакт Молотова-Ріббентропа. Україну обговорюють у нас за спиною. Прокляті буржуї поставили свої меркантильні інтереси вище наших.

І ще мільйон варіацій на цю тему. На ваших екранах. У ваших смартфонах. Всюди. Чортові імперіалістичні бариги. Як вони могли.

Що чується в цих заявах? Нам всі щось винні.

Серйозно? Нам ніхто нічого не винен. Взагалі.

Але ми продовжуємо інфантильно чогось вимагати, падати на підлогу, стукати ніжками і кататися на спині. І плакати, що нам не дарують цукерочку. Серйозно? Нам ніхто нічого не винен.

Захід постійно і планомірно допомагає нам з 2014 року. І ми сприймаємо цю допомогу тепер як належне. Захід демонструє добру волю, а ми вважаємо, що нам чимось зобов'язані. Ми віримо, що ми так гарно співаємо, що нам завжди допомагатимуть. Що ми – геополітичний пуп Землі, і тепер нам завжди дадуть зайвий мільярдик. Що нас зобов'язані взяти в НАТО.

Захід планомірно підтримує Україну з 2014 року. Захід вимагає реформ. Які роблять нас самих сильнішими. Захід стримує Росію санкціями. Захід допомагає Україні кредитами.

А тепер ми виходимо і говоримо, що цього мало. Чому? Чому Захід повинен робити більше? З якого переляку?

І не кажіть, що Захід допомагає Україні, тому що хоче нас поневолити. Тому що ВВП України дорівнює капіталізації середньої американської корпорації.

І не кажіть, що Захід розглядає нас тільки як джерело дармової робочої сили. Якби їм потрібна була наша дармова дешева робоча сила, ніхто б не допомагав Україні та просто дочекався б, коли звідси населення повалить не мільйонами, а десятками мільйонів.

США – наш найбільший союзник. США виходить на арену, коли президент РФ Володимир Путін починає брязкати зброєю біля наших кордонів. США стежить за реформами. Сам держсекретар США Ентоні Блінкен, друга людина в державі, найбільшій світовій державі, змушений розбиратися в хитросплетінні української корупції.

США дає нам кредити. І допомагає отримувати їх від інших. Президент США Джо Байден, врешті-решт, змушений відповідати на питання про те, що якийсь український слідчий ДБР і якийсь український прокурор порушує кримінальні справи за мотивами його переговорів. Офіційних переговорів. І після цього всього у нього не з'явилася алергія на слово "Україна". А ми вимагаємо більшого?

Канцлер Німеччини Ангела Меркель виступає нянею для українських політиків. Виховуючи їх одного за іншим. У неї в Німеччині своїх проблем вистачає, але вона дзвонить в Україну і вимагає проводити реформи.

Меркель летить до Мінська і допомагає зупинити російську агресію. Підтримує санкції, які б'ють в тому числі і по німецьким компаніям, консолідуючи позицію ЄС, нагинаючи різного роду проросійські елементи. Меркель вітається з колишньою прес-секретаркою Володимира Зеленського Юлією Мендель, врешті-решт, і сміється над її жартами. А ми вимагаємо ще більшого? З якого дива?

Американці і німці домовилися, виходячи зі своїх інтересів. Звісно. А чому вони, раптом, повинні домовлятися, виходячи з українських інтересів? З якого переляку.

Американці і німці домовилися між собою за спиною України. А чому вони повинні були говорити при нас? Вони вирішили проблеми, які накопичилися між ними. Україна тут що, свічку повинна була тримати?

Весь процес щодо гальмування будівництва Північного потоку-2 став можливий, тільки тому, що він погрожував американських інтересам. Тому що компанії з США хочуть постачати газ в Європу. І екс-президент США Дональд Трамп просував їх інтереси. Насамперед. І це нормально. Для Байдена інтереси трансатлантичної єдності з Німеччиною, союз з німцями, виявився важливішим поставок американського газу до Європи. І це теж нормально. І те, що дві найбільші світові держави, домовляючись між собою, роблять реверанс в сторону України, дорого коштує.

Кинули кістку, скажете ви? І одразу ж станете вимагати, щоб саме український інтерес переважав на переговорах двох світових держав? Серйозно?

Так, ми говоримо, що Україна – форпост боротьби з Росією. І Захід це розуміє. Але чим далі від російського кордону, тим важче пояснити місцевим жителям, що Росія їм чимось загрожує.

Україна говорить, що припинення транзиту газу черех територію нашої країни збільшує ризик великої війни. Але Захід на це не купується. Захід вважає, що такими аргументами ми просто прикриваємо боротьбу за свій економічний інтерес.

Німеччина не купує історію, що тепер вона буде залежніша від Росії. Ви говорите німцям, що Путін буде використовувати газ як зброю. А що бачать німці? Німці бачать, що у них й раніше по трубі йшов російський газ. І зараз по трубі буде йти російський газ. Просто за великих потреб, його буде йти більше. Усе. І найближчим часом ці потреби можуть вирости лише тому, що Німеччина відмовляється від вугілля і атомної енергетики. І тимчасово газу треба буде багато. Тимчасово. Тим більше, Німеччина і від газу планує відмовитися через 10 років. Тому що мета Німеччини – відмовитися від будь-яких викопних джерел палива. І в рамках цієї стратегії, Росія аж ніяк не може бути довгостроковою проблемою і загрозою.

Світ – цинічний і прагматичний. І нам пора подорослішати. Оцінити те, що вже роблять для нас. І зрозуміти, як ми можемо стати сильнішими. І зрозуміти, що Захід готовий допомогти нам стати сильнішими. Але він не може це зробити за нас. І що поки Україна – країна третього світу, куди бояться інвестувати свої гроші.

Чи треба боротися за свої інтереси?

Так треба. Але і розуміти, що ймовірність успіху в цій боротьбі мінімальна. З огляду на наше місце на карті світу.

Чи треба намагатися зупинити Північний потік-2 через американських депутатів?

Пробувати треба. Розуміючи, правда, при цьому, що таким чином можна не добитися результату, але розлютити адміністрацію Білого Дому. І тут треба бути вкрай раціональними і прагматичними. Приймаючи рішення, що робити.

Що було б справжньою зрадою Заходу?

Той момент, коли б на нас махнули б рукою. Сказали "та пішли ви", зневірившись у тому, що з нас можуть вийти люди. Коли вони припинили б тиснути на нас з метою реформ. Коли вони змирилися б з тим, що "русский мир" нам ближче. Коли вони просто давали б гроші, не вимагаючи нічого натомість, аби тут не сталося Сомалі. Ось це було б зрадою.

Оригінал