Екосаміт в Глазго: "Двотижневе бла-бла-бла" чи порятунок світу? Про що домовились 120 країн

12 листопада завершився 12-денний екологічний саміт ООН COP26 в шотландському Глазго. Екоконференцію без перебільшення можна назвати топподією світового масштабу: попри пандемію COP26 відвідали 30 000 учасників – бізнесменів, активістів і лідерів 120 країн.

Така увага невипадкова. 

Від ухвалених на конференції рішень залежать не тільки бізнес-стратегії багатьох компаній, але і доля всього людства. Головна мета саміту ООН – не допустити збільшення середньої температури повітря на планеті вище +1,5°С до кінця століття.

Це дало привід сподіватись на краще: в кулуарах COP26 називали "останньою найкращою надією" й можливістю перезапустити так звану Паризьку угоду, яка мала послабити глобальне потепління ще у 2015-му.

Саміт виправдав надії лише частково.

За 12 днів екологічної конференції її учасники підписали низку важливих угод, взявши зобов'язання скоротити викиди метану в атмосферу, поступово відмовитись від вугілля та заборонити використання автомобілів із двигуном внутрішнього згорання до 2030-2040 років.

Проте, не минуло й без критики. За різними підрахунками, навіть нових, вже підписаних, угод недостатньо, щоб виконати Паризьку угоду.

Про що домовились учасники екоконференції ООН та чому цього може бути замало, – розбиралась LIGA.net.

Політичні екоугоди: метан, вугілля, ліс та автомобілі

Перші дні саміту запам'яталися декларативними обіцянками. Наприклад, Україна, зважаючи на виступ президента Володимира Зеленського, планує звести до нуля всі свої викиди СО2 в атмосферу до 2060 року.

Таку ж амбітну мету поставили перед собою Росія, Саудівська Аравія і Китай. Індія, яка входить в четвірку топзабруднювачів атмосфери, планує стати кліматично нейтральною до 2070 року.

До цього часу, за прогнозами Національної академії наук США, якщо темпи викидів СО2 в атмосферу залишаться незмінними, понад 3 млрд людей будуть змушені мігрувати через непридатну для комфортного життя спеку в деяких районах планети.

Тому одних обіцянок замало. В якості компенсаторів учасники конференції підписали ще низку важливих угод, які можуть сповільнити темпи глобального потепління.

Яскравий приклад – угода про поступову відмову від вугілля як палива для виробництва електроенергії та приєднання 28 країн, включно з Україною, до противугільного альянсу Powering Past Coal Alliance (PPCA). Доєднавшись до PPCA Україна пообіцяла припинити використовувати вугілля в енергетиці до 2035 року.

Крім цього, понад 100 країн світу підписали так звані "метанову" та "лісову" угоди. Документи передбачають, що до 2030 року країни-підписанти мають звести до нуля вирубування лісів і скоротити на 30% викиди в атмосферу метану.

Частково виконати цю обіцянку допоможе ще одна підписана кліматична угода – транспортна. Її підписали близько 30 країн, зокрема Польща, Індія та США, закріпивши за собою обов'язок відмовитись від автомобілів з двигунами внутрішнього згоряння до 2040 року.

Щоб виконати взяті на себе завдання, всі учасники конференції пообіцяли зупинити фінансування проєктів, пов'язаних з вугіллям, активніше розвивати ядерну та "зелену" енергетику, а також збільшити фінансування всесвітнього екофонду, який допомагає проводити "екологізацію" економіки країнам, які не входять в перелік нерозвинених.

За інформацією The Еconomist, тільки країни ЄС пообіцяли збільшити до 2025 року інвестиції у всесвітній екофонд до $100 млрд на рік.

Читайте також (рос.): Как Google, Facebook и Microsoft борются с глобальным потеплением и что у них выходит

Що про це думають екологи, активісти та політики?

За підрахунками Міжнародного енергетичного агентства (МЕА) та дослідницької групи Climate Action Tracker (САТ), завдяки підписаним угодам температура повітря на Землі може збільшитись до кінця століття на 1,8-2,4°С.

Непоганий результат, але цього може бути недостатньо. По-перше, гарантії, що  всі країни будуть повністю дотримуватися підписаних угод, – мінімальні. За інформацією ООН, Китай, США, Індія, Росія та інші 12 країн світу планують видобути вдвічі більше викопного палива до 2030 року, ніж обіцяли в Паризькій угоді.

Ще один нюанс – енергетична криза, яка змушує цієї зими Китай та країни Європи  інтенсивніше виробляти електроенергію із вугілля. До того ж, як зазначає The New York Times, укладені угоди не зовсім справедливі щодо всіх країн.

Читайте також: Лондон, Нью-Йорк і Одеса можуть піти під воду. Як світ кинув виклик глобальному потеплінню

Наприклад, до альянсу PPCA так і не увійшли такі гіганти споживання вугілля як Китай, Індія та США, а умови "лісової угоди" не поділяє на 100% влада Індонезії, третьої країни за площею тропічного лісу у світі. Своє розчарування не приховує і відома шведська екоактивістка Грета Тунберг.

Саміт COP26 вона цинічно характеризувала як двотижневе "бла-бла-бла" та "свято для бізнесу". Натомість Барак Обама, колишній президент США, назвав вже досягнуті домовленості на конференції маленькою перемогою, яка "принаймні просуває м’яч на полі".

"Якщо ми працюватимемо достатньо наполегливо, досить довго, ці часткові перемоги збільшаться", – цитує Обаму The New York Times.

Проте альтернативи компромісним та інколи навіть економічно невигідним домовленостям немає. За словами генсека ООН Антоніу Гутерреша, до 2030 року країни мають скоротити викиди СО2 в атмосферу на 45% у порівнянні з показником 2010 року. 

В іншому разі, через глобальне потепління світ може очікувати глобальна кліматична криза, яка призведе до збільшення стихійних лих та міждержавних конфліктів, що спричинить нові економічні проблеми. 

"Ми досягли набагато більшого прогресу, ніж ми могли собі уявити пару років тому. Але цього все ще недостатньо", – вважає віцепрезидент з клімату та економіки Інституту світових ресурсів Хелен Маунтфорд.

Тому єдиний поки що логічний висновок, який можна зробити за підсумками СОР26: головні домовленості, які дозволять уникнути в майбутньому катастрофи, ще попереду. 

Як зазначає The Еconomist, в останній день конференції країни-участниці пообіцяли розробити нові короткострокові екологічні цілі до 2030 та 2035 років, які країни мають самі розробити та виконувати, балансуючи між розвитком економіки та покращенням екології. Що з цього вийде? Поки що в цьому і є найголовніша інтрига.